Гриби поселились … на Грибку

Автор: admin

Олександр Чорний — директор історичного музеюOLYMPUS DIGITAL CAMERA

Багато хто із проїжджих в автобусі чи на власному транспорті, минаючи автозупинку «Грибок», що розташована неподалік Коболчина на перехресті доріг, які ведуть до Чернівців і на Новодністровськ, а далі і до Києва,  замислюється над цією назвою, мовляв, звідки вона взялася і де ж той Грибок, що, певно, десь тут мав стояти. Бувалі й не позбавлені гумору водії аж надто допитливим пасажирам інколи жартома відповідають: «Та як де, до лісу пішов, бо ж скільки йому стояти при дорозі».

А якщо серйозно, то раніше тут і справді водились гриби. Дорога на Білоусівку, яка теж зовсім близько від цієї зупинки, в минулі роки проходила трохи нижче теперішньої траси, так би мовити, здолинком і через березовий ліс, у якому було повно грибів, головним чином підберезників. Кажуть, що за сприятливих умов вони «виходили» прямо на дорогу і люди, що помічали їх під ногами, від несподіванки вигукували: «Дивись, грибок із лісу вибіг».OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Старожили повідують також, що в минулі часи тут можна було бачити ще й облаштований постовий грибок, який, очевидно, мав якесь вказівне чи охоронне значення, бо був він захисного кольору і під ним постійно чатували якісь військові. Проїжджали тут тоді з якоюсь тривогою, а коли належало пояснити комусь, як добратися до Чернівців чи до Дністра, то знаючі люди казали, що це «в сторону Грибка», або «Їдьте попри Грибок».

Примітна ця місцина ще й тим, що навпроти автодожидальні природою утворений велетенський кам’янистий яр конусоподібної форми, на який коболчинські жителі кажуть «Макітра». Здалеку він має подібно до макітри круги з насічками, а горловиною нахилений на південь. Розповідають, що його природне розташування у свій час цілком підходило для облаштування тут підземного аеродрому для нібито якогось стратегічного захисту, однак вище військове керівництво незабаром від цього відмовилось, і навкруги Макітри нині ростуть та плодоносять сучасні яблуневі сади. Внизу ж, на дні Макітри, з весни до осені часто випасається сільська худоба.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Майстер біля свого творіння

Що ж до Грибка, то зовсім недавно його територія набула прямо таки казкового вигляду: завдяки небайдужим людям безпосередньо на перехресті, на острівку безпеки, поселилось ціле сімейство дубових велетнів-боровиків. Один, два три… Скільки їх тут? Та набереться з десяток.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Висотою вони переважно в ріст людини, але є й маленькі фігурки, що туляться до своїх батьків, як рідні діти. Лісові пришельці ваблять до себе і формою, і приязним виглядом. Так і хочеться зупинити автомобіль чи вийти з автобуса, щоб трохи посидіти біля друга-боровика на пеньку чи бодай доторкнутись до нього рукою і одержати цілющої та пахучої сили. До речі, доводилось бачити, що дехто із мандрівників на колесах так і чинить. Не пасують і дожідаючі, що без автотранспорту, вони квапляться зайняти місце на, так би мовити, ексклюзивній і досить дивовижній лавочці, що встановлена тут, на зупинці, з боку Сербичан, які, хоч і оддалік, але все ж сусідять із Грибком із заходу. Вона у формі казкової змії, що простягнулася між двома старими, але міцними пеньками, і нагадує дерев’яну колоду, на якій можна перепочити і водночас зручно пильнувати аби не пропустити потрібний «бусік» чи легковик.

У короткій розмові між такими мандрівниками мимоволі постаєOLYMPUS DIGITAL CAMERA запитання, хто ж змайстрував ці  диво-гриби, що дарують радість і приємні хвилини відпочинку в дорозі? Виявляється, не якийсь іменитий художник-тесляр чи дипломований майстер-червонодеревник, а звичайний сільський трудівник із Коболчина Віктор Дмитрович Кочан, який знає ціну праці, має невтомні золоті руки і особливо любить природу. У молоді роки він займався столярством, працював на спорудженні верхів для різних споруд, зведенні мостів у великих містах. У Коболчині, Білоусівці, Сокирянах його теслярський почерк помітний у зведенні дахів дещо незвичного для нас стилю, який називають «китайський». Він вважає, що це його прояв особистої творчості, прагнення зробити щось нове, таке, що привертало б до себе увагу прохожих людей.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAРоботи у майстра завжди було багато, та значно побільшало її і біля хати, аж надто тоді, як померла дружина і йому одному довелося виховувати трьох синів і малолітню доньку.  Та він не впадав у відчай, знаходив розраду у лісової природи, в її дивовижних витворах. Приносячи з лісу додому якусь химерну гілку, чудернацький пеньок чи кусок деревини, схожої на якусь звіринку, захопився вирізанням, випилюванням, відтак майструванням грибів, фігурок лісових істот. Згодом став придумувати і формувати цілі композиції. Гриби у них переважають, каже, що без них не можна, бо їх у наших лісах багато, вони окраса краю.

Мені доводилось розглядати ті велетенські дерев’яні витвори біля хати в полі край села, де мешкає його син, ступати подвір’ям-музеєм, де живе сам майстер. За його словами, тут розташований у нього «парк химер». Скажу, що враження захоплююче, бо звідусіль, куди не глянь, дихає природа, скрізь живуть і випромінюють свою енергію грибні композиції з несподіваними і цікавими назвами, які й не запам’ятаєш: «Цезар», «Восьминіг», «Чингісхан», «кам’яна орхідея», «два Клички», «будка для пса», «гніздо сороки» і багато інших.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Автор статті біля велетенського гриба

За будівлею у В.Д. Кочана  — стежка веде до своєрідного висотного ліжка, яке майстер-дивак обладнав із дерева … на горісі. Піднімається по невеличкій драбинці, сідає на лаву і каже: «Тут у мене на природі і свято, і відпочинок для душі…».

Витвори своїх умілих рук чоловік-чарівник подарував багатьом відвідувачам його незвичайного музею, а деяким односельцям на їх прохання навіть власноручно встановив грибочки-сюрпризи біля тину, на подвір’ї, при дорозі. Тепер от добру справу на прохання влади зробив і на зупинці Грибок, де зупиняються не тільки місцеві автобуси, а й ті, що прямують до Києва.

Щодня невтомний майстер в роботі і творчості: метикує над якимось фігурками, витесує з дуба велетенські гриби, що важать 100, а то й більше кілограмів. А коли притомиться, бере в руки олівець і пише свої малюнки-композиції для нових витворів із дерева, якими мріє прикрасити громадські місця, обійстя біля сільських лікарень, будинків культури, музеїв на Сокирянщині.

На фото: витвори майстра на Грибку і у домашньому музеї.

Фото автора.

Один відгук на «Гриби поселились … на Грибку»

  1. Dnistrova в 23.11.2014 at 2:00

    Чудово! Нарешті привідкрилась таємничість цього скромного, але багатьом відомого «Грибка». Деревяні фігури боровиків прикрасили автозупинку, додали їй ошатності і казковості. Побажаю ентузіастам-оформителям ще назву із дерева змайструвати. Лісу на околицях вистачає, це видно із вікон автобусів, що тут курсують.

Залиште свій коментар