Ломачинці: сповідний розпис 1825 року

Автор: admin

Олексій Мандзяк

Пропонуємо вашій увазі так званий «Сповідний розпис» 1825 року Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці, яке нині розташоване в Сокирянському районі Чернівецької області.

Нагадаємо, що це село вперше зафіксоване на географічній на карті, яка була опублікована у картографічній праці французького інженера Гійома Ле Вассера де Боплана (1595–1675) «Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus» («Спеціальний і докладний план України разом з розташованими у ній воєводствами, округами й провінціями»), виданої у 1650 році в Данцигу картографом Вільгельмом Гондіусом (Гондтом).

Перша письмова згадка зустрічається в грамоті господаря Молдавського князівства Євстратія Дабіжа від 11 серпня 1665 року, якою він підтверджує боярину Продану Дрегушескулу і його родичам передачу села Вишнева або Ломачинці в Хотинській волості, в установлених межах[1].

Аркуш з сповідного розпису ломачинецької церкви за 1825 рік

Коли і ким була побудована сама перша православна церква в с. Ломачинцях донині не відомо. Але перша відома на сьогоднішній день церква в цьому селі, на що вказують непрямі свідчення з історичних джерел (відомості про священно-і церковнослужителів, придбання культових предметів і ін.) була побудована і освячена ще до 1760 року[2].

«Сповідники», «Cповідальні розписи» або «Сповідні відомості» (рос. — «Исповедная роспись», «Исповедные ведомости») – це поіменні списки парафіян, які приходили на сповідь до священика[3]. Нагадаємо, що сповідь вважається обов’язковим церковним таїнством для кожного віруючого. Здійснювати її парафіяни мають не рідше ніж раз на рік. Священнослужителі мали щороку, після закінчення Успенського посту, вносити імена всіх своїх парафіян – і наявних, і відсутніх, які значилися у попередніх відомостях. Сюди ж записували людей і з інших парафій з видачею їм відповідного свідоцтва про сповідь та причастя для подання їх своїм священикам. У разі переходу в іншу парафію у зв’язку з одруженням ім’я цієї особи виключали з розписів попереднього місця проживання. При цьому причт, отримавши відповідну заяву, видавав детальний випис із розпису про сімейний стан особи для подання новому причту, а зі своїх розписів таку людину чи сім’ю виключав.

Вперше сповідні розписи були запроваджені у 1690 році митрополитом Новгородським і Великолуцьким Корнилієм († 1698 р.), який з власної ініціативи почав вимагати від приходських священиків подібної звітності. Перша відома інструкція зі складання сповідних розписів була прийнята Патріархом Московським Адріаном (1627–1700) 26 грудня 1697 року. А підтверджене уведення їх в Російській православній церкві відноситься до 1718 року, коли іменним указом від 1-го лютого наказувалося священикам щорічно подавати «відомість про тих, хто не сповідувався» і про стягнення з таких штрафу. Згідно з указом Синоду від 7 березня 1722 року, всі парафіяни, які досягли семирічного віку і старші мали сповідуватися й причащатися у свого священика[4]. Але, в реальності облік сповідання православного населення в Російській імперії почав налагоджуватися тільки після синодального указу від 16 квітня 1737 року, згідно з яким по всій країні священики повинні складати поіменні сповідальні розписи, включаючи і малолітніх, за єдиним встановленим зразком. Але в силу того, що духівництво імперії не дуже схвально сприйняло ідею про щорічні переписи населення, які мали проводитися силами церкви, тому лише у 1740-1750-х роках Синоду вдалося налагодити регулярний збір і присилку із єпархій сповідальних відомостей за встановленою формою[5].

Перші відомі нам сповідальні розписи на Сокирянщині почали укладатися тільки в період Російсько-турецької війни 1806-1812 років, після того як рескриптом російського імператора Олександра I від травня 1807 року Хотинська райя, а також території райї Бендерської, Акерманської і Кілійської були передані під безпосереднє управління державної ради Молдавського князівства[6]. Зі зміною політичної ситуації послідкувала й церковна реформа, в результаті якої митрополії Валахії і Молдови були перепідпорядковувані Святішому Синоду Російської православної церкви. Указом імператора Олександра I від 27 березня 1808 року був утворений Екзархат Молдови, Валахії і Бессарабії. У новостворений Екзархат увійшли дві митрополії: Угровлахійська з трьома єпархіями (Арджешська, Бузеуська і Римникська) і Молдовлахійська з двома єпархіями (Романської і Хушської). Територія Хотинської райї в церковному відношенні була включена в Молдовлахійську митрополію. Главою Екзархату і членом Святішого Синоду Російської Православної Церкви став митрополит Гавриїл (Г.Г. Бенулеску-Бодоні) (1746-1821), який до цього займав наступні посади в церковній ієрархії: митрополит Молдавський (1792 р.), керівник Катеринославської єпархії (1793–1799), митрополит Київський та Галицький (1799–1803). Саме після його розпоряджень священики Хотинського повіту і зокрема церков Сокирянщини почали укладати сповідні розписи (заповнені за встановленою ще 16 квітня 1737 року формою) і надсилати їх копії благочинним (протопопам), а через них в Екзаршу дикастерію.

Ще один аркуш 1825 року

Але справа ця, як і інші реформи учинені екзархом і митрополитом Гавриїлом здійснювалися повільно і на перших порах у священиків навіть не було відповідних форм для заповнення сповідних розписів. Окрім того, на перших порах місцеві священики нерідко нехтували розпорядженнями начальства і не робили копії цих документів (як це передбачалося), а віддавали оригінали вищим органам. Як ми бачимо з доступних нам друкованих джерел і документів нині зберігаються в фондах Державного архіву Чернівецької області та у Національному архіві Республіки Молдова, в церковних архівах історичної Хотинщини сповідні розписи почали зберігатися тільки з другої декади XIX ст., завдяки зусиллям архієпископа Кишинівського і Хотинського Димитрія (Д.І. Сулима) (1772-1844), який був визначений на Кишинівську кафедру у 1821 році і досить серйозно зайнявся питанням поліпшення духовної просвіти в єпархії, підняттям розумового і морального рівня духовенства.

За даними із клірових відомостей[7] другої половини XIX – першої декади XX ст. стає відомо, що у більшості населених пунктів Сокирянщини, сповідні розписи в церковних архівах православних храмів були тільки починаючи з 1825 року, а в деяких і пізніше, як наприклад, у церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Кулішівка, церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці та Іоанно-Богословській церкві села Молодове – з 1826 року. Більш ранні були тільки у селах Романківці (1816 р.), Кормань (1816 р.), Молодове (1818 р.), Непоротове (1818 р.), Михалкове (1819 р.), Гвіздівці (1820 р.), Сербичани (1822 р.), Вашківці (1824 р.) та Селище (1824 р.)[8].

Безпосередньо в Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці копії «Сповідних відомостей» почали зберігатися тільки з 1825 року. При тому, що заповнюватися їх почали значно раніше. Так, в фондах Державного архіву Чернівецької області зберігається «Розпис сповідний Кишинівської і Хотинської єпархії Хотинського цинуту села Ломачинець Архангело-Михайлівської церкви про тих парафіян які є, хто з них у святу Чотиридесятницю був у сповіді і Святих тайн причастя, і хто сповідався токмо, а не причастився і за яким вінослів’ям, за 1822 рік»[9]. За словами одного з архівістів до наших днів дійшов також список 1818 року, який також зберігається в фондах того ж архіву.

Даний список більше ста років зберігався в церковному архіві Архангело-Михайлівської церкви. У 1980-х роках за вимогою комуністичних партійних функціонерів і за дозволом чиновників сільська церква по суті була пограбована – численні церковні документи були забрані і перенесені до сільради, після чого повинні були знищенні чи «передані в район». Але, завдяки краєзнавцю Михайлу Михайловичу Шундрію, значна їх кількість уціліла, серед яких і «Розпис сповідний Кишинівської і Хотинської єпархії, Хотинського цинуту села Ломачинець Архангело-Михайлівської церкви про парафіянах, що перебувають. Хто з них у святу Чотиридесятницю був у сповіді і святого Причастя і хто сповідалися тільки, а не причастилися і тих хто не сповідався і за якою виною, за 1825 рік».

 

&&&

Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии, Хотинского цинута селения Ломачинец Архангело-Михайловской церкви о находящихся прихожанах. Кто с них во святую четыредесятницу был у исповеди и святого причастия и кто исповедались токмо, а не причастились и тех кто не исповедался и за каким винословием, за 1825 год[10].

 

____________________________________________________________

[1] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 228.

[2] Мандзяк О.С. Православна церква села Ломачинці і її служителі. – Сайт «Сокирянщина»: https://ukrkovcheg.org.ua/, 07.11.2019.

[3] Цей тип документів був поширений у підросійській частині України. В Молдавському князівстві як і на українських землях у складі Австрійської імперії такі документи не велися.

[4] Гісцова, Л.З. Сповідна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії 1766 року як джерело до вивчення історії поселень вольностей військових // Січеславський альманах. Збірник наукових праць з історії українського козацтва. – Дніпропетровськ, 2006. – № 2. – С. 20-21.

[5] Романова О.О. Сповідальні книги Київської митрополії XVIII cт. як спосіб церковного контролю за мораллю парафіян // Український історичний журнал. – 2008. – № 4. – С. 124.

[6] Верховний орган Молдавського князівства в 1807-1812 роках відновив на повернутих територіях юридичні, фіскальні та адміністративні системи князівства. Таким чином, Хотинська райя, як цинут у складі Молдавського князівства з 1806 року де факто перебувала під владою Російської імперії.

[7] Клірові відомості були введені Російською православною церквою 20 січня 1769 року під назвою «іменних списків всім особам духовного звання православного сповідання». На території Хотинського повіту перші відомі нам клірові відомості мало чим відрізнялися від послужного списку чиновників або військових і мали відповідну назву – «формулярний список». На перших порах, в ці документи, як ми бачимо в найдавніших із них, які стосуються парафій Сокирянщини і взагалі Хотинського повіту, вносилася така інформація: назва населеного пункту та церкви (іноді рік побудови), кількість дворів і людей, дані про церковно-і священнослужителів (вік, освіта, відомості про їх служіння та нагороди, покарання за провини) із членами їх сім’ї. При чому в клірових відомостях 1811-1829 рр. в інформації про членів сім’ї священно-і церковнослужителів записувалися тільки представники чоловічої статі, – жінки не згадувалися зовсім, якщо не брати до уваги запис про сімейний стан – одружений чи холостяк. Згідно з указом Синоду від 31 березня 1829 року установлено нову форму клірових відомостей. Тепер цей документ став поділятися на три частини: 1) про церкву (дата побудови і опис церкви, про престоли, начиння, стан церковнопарафіяльних документів і т.д.); 2) формулярні списки причта, з переліком всіх членів сім’ї і відміткою про родинні зв’язки з іншими служителями даної церкви; 3) про прихожан (яких соціальних прошарків прихожани, скільки старообрядців, іновірних та ін.). На останньому листі обов’язково вказувалося місце розташування церкви у населеному пункті та чи немає перешкод для прибуття до неї людей у будь-яку пору року. На Сокирянщині уведення цих нових форм клірових відомостей відбулося тільки у 1830 році, а деякі церкви отримали бланки тільки у 1831 році. В подальшому визначений зміст клірових відомостей неодноразово доповнювався.

[8] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. –  «Сокирянщина», 2016. – С. 53.

[9] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута села Ломачинец Архангело-Михайловской церкви о находящихся прихожанах, кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и Святоых тайн причастия, и кто исповедовался токмо, а не причастился и за каким винословием, за 1822 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 34. – Арк. 421-430.

[10] Таблиця наведена нами без трьох колонок з показаннями дійства, так як в доступній нам копії вони відповідним чином не заповнені.

[11] Так о оригіналі — помилка в нумерації.

Залиште свій коментар