Маланчині фестини у Сокирянах

Автор: admin

У свої хлопчачі роки не раз з цікавістю спостерігав, як напередодніbig Старого Нового року або святого Василя Великого селом ходили ватаги маланкарів. То були хлопці, чи правильніше б сказати, перебрані і ряжені парубки, які не тільки вміли добре співати народних пісень, гарно і дотепно жартувати, а й грали на деяких підручних інструментах. Запам’яталось, що в найавторитетніших колективах, що створювались із власної ініціативи, був із собою традиційний раніше в Бессарабії народний інструмент – «бугай», котрого майстрували самі, а щоб він страхітливо заричав, та так, щоб аж стеля в хаті гуділа і шибки у вікнах дзеленчали, його обов’язково смикали за хвоста. Тоді навіть розхожим був такий вираз: «Водити бугая», хоч подекуди казали й інакше – «Водити козу».

З «бугаєм» та іншими, як мовиться, прицимбалами ( саморобні маски, дзвіночки чи таланки, плетений із сировиці гарапник) приходили, здебільшого, пізно ввечері, і батьки навіть спати не лягали, щоб потім наспіх не вставати. Ми ж, діти, хоча й накривалися ковдрою, вдаючи, що спимо, але насправді взагалі заснути в ту ніч не могли – така цікавість нас брала до свята Маланки. І коли під вікнами старенької хатини, нарешті, загупають чоботи і залунає спів, мерщій стрибали з печі і бігли до вікна, щоб побачити, хто то прийшов.

У темряві нічого не можна було побачити, тим більше, когось розпізнати. Хоча тато з мамою висловлювали здогадки: то кум, здається, так високо тягне, а іншим голосом, мабуть сусід басує, інші ж – якісь молоді хлопці.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Хто ж насправді маланкував, не знаємо, здавалось, що вони були різними і водночас однаковими, бо парубки були в масках, ряжені в овечі шкури і підфарбованими. До того ж вони продовжували ховати своє обличчя навіть тоді, коли їм виносили винагороду за маланкування та припрошували до хати ( це коли господарі упізнавали своїх знайомих чи кумів). Ми ж хотіли навчитись маланкувати і прагнули запам’ятати якнайбільше слів із пісні, то ж на перших порах не тільки дослухались до них, а й записували олівцем у шкільному зошиті, котрий потім клали за образи, де він зберігався аж до наступного року.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

А слова ті, звичайно ж, були про Маланку:

« Малая нічка-петрівочка,

Не виспалася й Маланочка.

Кедри ткала, шовки пряла

Та й до батечка відсилала…»

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Хто така Маланка і за що її так славлять, не розуміли, про це дізналися тільки згодом. Власне, цей персонаж і нині викликає особливе захоплення в сучасників, адже свято без цієї працьовитої і гарної дівчини Меланії, котра за християнськими легендами в давнину була святою, навіть уявити не можна. У язичницькій культурі це Матош – богиня рільництва, води, пряжі, покровителька жінок. У наших предків Маланка (день святої Меланії відзначається 13 січня) символізувала місяць, а Василій (день якого святкується 14 січня) є символом сонця. Вважалось, що в цю ніч Маланка вийшла заміж за Василя. Отож цілком зрозуміло, що кожен, хто зустрічає маланкарів, найперше старається побачити Маланку, де вона, яка вона?

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У Сокирянах на своєрідних фестинах, проводити які вже стало доброю сучасною традицією, Маланка – як пісня: дзвінка і весела, висока і статна, з румяними щічками і у великому квітчастому платку. Очі блистять, на вустах легенька усмішка. Ще б пак, її постійно опікує парубок Василь, хоча не обділяють увагою й інші учасники святкового дійства. Звичайно, буває, що й сама Маланка угледить серед присутніх файного парубка чи гарного чоловіка та й бере його до танцю.

Цього року, наприклад, пишногруда героїня із Шебутинців несподівано взяла у танок одного із заступників голови райдержадміністрації. Такій сміливості її ніхто не здивувався, навпаки, люди гучно заплескали в долоні, тим більше, що розпашіла Маланка в кінці танцю сказала для громади, що вони у селі сусіди.

Біля живої новорічної ялинки на районному фольклорно-етнографічному святі «Від Різдва Христового до Йордану» взяли участь аматорські колективи майже з усіх сіл. Настрою і піднесеності усім додавали багатосніжжя, сонячна днина і ледь відчутний морозець, який OLYMPUS DIGITAL CAMERAчи не геть танув від людської веселості, жартів і сміху.

Центральною вулицею пройшлися бородаті Діди-Морози у червоних жупанах та їх постійні супутниці – чарівні красуні Снігурочки, за ними жваво крокували маланкарі, фольклорно-етнографічні гурти, щедрувальники і музичні колективи. У різнобарвних і гамірних гуртах – переважно молоді люди, але з-під чудернацьких масок, з розмальованими обличчями та в екстравагантних перуках із фантастичними прикрасами нікого впізнати не можна. І ця інтрига тримається аж до кінця дійства.

Ось після Маланки з Парубком дріботить найбільш іміджевий персонаж – Коза (на неї найчастіше перебирають молодого хлопця), далі йдуть Пан та Паня, Солдат, Дохтор, Циган, Чорт та багато інших чудернацьких і навіть занадто страшних персонажів. Та Коза над усіма бере верх. Вона і танцює, і підбігає до публіки, щоб лизнути язиком чи буцнути ріжками, а найбільше смішить усіх тим, як її доять та вихваляють господарі, котрі без кози – прямо в розпачі.

І це зрозуміло, оскільки Коза символізує родючість. В українців було повір’я: «Де коза ходить, там жито родить, де вона рогом – там жито стогом».

Не приховуючи свого захоплення фестивалем, начальник відділу культури райдержадміністрації Раїса Антонівна Горн розповідає, що, успадкувавши героїв фольклорного дійства із сивої давнини, це свято збагатилось за останні десятиліття новими рисами, багато в чому набуло ознак справжнього карнавалу. Отож на ньому і цікаво, і весело, і повчально. Бо цим святом ми бережемо традиції і культуру українського народу, збагачуємо свою духовність.

Вирує і витанцьовує фестиваль, вибухає дзвінкими вітаннями і новорічними побажаннями, сипить жартами і захоплюючим сміхом.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAВедуча фестивалю директор Сокирянської музичної школи Людмила Михайлівна Мафтуляк припрошує керівництво району, гостей оглянути імпровізовані виставки кожної делегації села. А вони – яскраві, прикрашені пишними новорічними ялинками, що сяяли у сріблі-золоті. Біля них подекуди примостилась героїня Нового року – змія. Поруч красувались різдвяні картинки, малюнки, ікони, яскраві вітання.

Представники сіл, переважно сільські голови і аматори художньої самодіяльності, виголошують привітання і побажання, співають, колядують і маланкують.

Ледь веселий гамір на мить стихає, господарі беруться частувати своїх гостей, адже на столі чого тільки немає: і кутя, і голубці, і холодець, різноманітні бутерброди і пампушки, і солодощі. Тут же, за давньою традицією – вино і горілка. Так що здіймаються вгору чарки, линуть вітання, побажання і здравиці.

І так від столика до столика, від села до села. Когось окремо виділити буде не справедливим, адже старалися всі в міру своїх можливостей. Та все ж особливо до вподоби громаді було оформлення і маланка села Гвіздівці. Тут особливо ретельно дотримались бессарабських традицій у відтворенні самої обстановки свята, а також образів маланки, підборі костюмів, пісень і жартівливих танців. Було представлено макет ясел, в яких народився Син Божий – Ісус Христос, на столі виставлено страви уOLYMPUS DIGITAL CAMERA давньому українському посуді, а члени маланки нарядилися в овече хутро, мали гарні смішні і добродушні маски. Коли танцювали чи співали, на поясі видзенькували давні дзвінки і таланки. Був і гарапник на плечі у ватажка маланки, однак місця для троскання ним було замало, тому усі тільки зацікавлено роздивлялися той народний атрибут.

А от як заспівали гвіздівчани пісню «Колядує Україна», майдан, здається, застиг від того розкотистого і дзвінкоголосого співу, що супроводжувався акордеоном. Багато хто й собі приєднувався і співав разом із голосистим колективом.

Під час театралізованих виступів на майдані у своєму неповторному стилі яскраво засвітилася вітрянська маланка, де погляди багатьох приваблювали високі і розмальовані танцюючі коні, які були і на цей раз кращими за усіх, гамірними і веселими залишились у пам’яті шебутинецькі маланкарі, зокрема, цигани, які вже не раз радували своїми виступами у райцентрі публіку. Ну, а корманська периберія дала, як мовиться, жару на всі сто. Тут були персонажі як українського селянства, так і колишнього вищого керівництва нашої держави, а також Росії, розгулювали і лякали людей різні страхіття, такі як Чорт, Смерть, Пірат. Було тут чимало сміху, веселощів, дивацтва і жартів. Порадували юні танцівниці в червоних сарафанах, а дівчатка в банановому наряді несподівано нагадали серед зими про спекотні краї. І, як і в багатьох колективах, знову зблиснула своєю красою і вродою дівчина-Маланка, яка дивовижно витанцьовуючи, затицяла до себе не тільки парубків, а й найбільш дивовижних і респектабельних персонажів.

Веселе, з масовими танцями і піснями, втішливим спектаклем-виставою народне свято Маланки, що ніби відзначає повернення зими на весну, нагадало людям традиції бессарабсько-буковинського краю, додало наснаги, нових сил і впевненості. А це означає, що будуть нові здобутки в людей і нові свята.

Олександр Чорний, директор Сокирянського історичного музею.

Фото автора.

6 комментариев на «Маланчині фестини у Сокирянах»

  1. Blacky в 14.01.2013 at 7:03

    Два моїх фотозвіти до купи:
    http://kamienczanka.livejournal.com/233576.html

    http://photo.unian.net/ukr/themes/37503

  2. admin в 14.01.2013 at 19:30

    Blacky, дякуємо за Ваші ссилки. Впевнені, що відвідувачам сайту буде дуже цікаво подивитися на Ваші фото. Навіть попросимо сайт «Гвіздівці» також розмістити ці Ваші ссилки.

  3. Blacky в 16.01.2013 at 10:10

    о, було б супер. там з ними і відео є.

  4. Black в 16.01.2013 at 21:56

    Щиро вдячний за відгук! Маланкування це і справді цікаве явище. А коли до його висвітлення підходити креативно, байдужості, мабуть, не буде нівкого. Свій цікавий погляд, свої акценти в авторки фото і відео Іри Каменської. Молодець, ми з нею обмінялися двома словами на фестивалі, але на більше у неї часу не було. Поїхала. Зате порадувала творчим звітом. Так тримати!

  5. сайт "Гвіздівці" в 17.01.2013 at 1:13

    Дякуємо, Blacky, за гарні фото і відеозапис виступу гвіздівчан на фестивалі.

  6. Dnistrova в 17.01.2013 at 3:39

    ******************************************************************
    Сокирянська Маланка це не тільки краса і радість, це щей кусочок нашої історії. Яскравою і радісною показалась вона мені і цього року. Видно, що тут люблять це свято. Та не забувайте про саму героїню карнавалу Маланку як головного персонажа. Вона вимагає ще більшої уваги, можливо, головного призу карнавалу!…

Залиште свій коментар