Мальоване яєчко до Великодня

Автор: admin

Вже багато разів доводилось розповідати про дивовижний витвір народного мистецтва – маленьку і таку всесильну писанку. Та повертаюсь до цієї теми знов і знов. Може тому, що свого часу журналістські стежки-дороги приводили мене на подвір’я до багатьох знаних на Буковині і Гуцульщині майстрів-писанкарів, де я не тільки розглядав старовинні і сучасні колекції цих див, але й мимоволі навчався того ремесла, проникався повагою і любов’ю до тих невтомних людей, витвору їх всевміючих рук, а відтак і сам узявся дещо майструвати. Викладав чи навіть вимальовував бісером писанки не один день і не одну ніч. За копіткою творчою роботою минали місяці.

Та, врешті, настав час, що вже міг показувати свої витвори на люди, представити їх на кількох виставках, а згодом і високій атестаційній комісії Спілки майстрів народного мистецтва України. І до моєї втіхи, був атестований званням майстра народної творчості з цього виду мистецтва.

Відтоді поминуло чимало часу, виробничі справи забрали увесь вільний час, привернули мою увагу до іншого. Але ж про писанки не забуваю. У яких краях не буваю, на яких базарах не роздивляюсь той чи інший крам, часто запитую «А писанки у вас не продаються?». Проїжджав минулого літа через Коломию. Автобус на півгодини на зупинку пристав. Я ж тим часом – у місто, до музею писанки гайнув.

Яких тільки див там не побачив! Здається, до самої високої краси доторкнувся! Знаю, що різні народи світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення. Ним захоплювалися і в давньому Єгипті, і в Греції, і в Римі, і навіть у стародавньому Китаї. Та подумалось там, що, певно, тільки Україна змогла донести через усі важкі шляхи історію писанки до нашого часу.

Адже тапер у столиці Гуцульщини – Коломиї височить єдиний і найкращий музей писанкового мистецтва у світі, який споруджений у формі яйця! Тут містяться сотні експонатів з усіх регіонів України.

Поспішив до однієї з вітрин. Очі відразу взяли в полон візерунки з надзвичайно тонких ліній, теплих золотистих тонів. Враження таке, ніби щедра карпатська осінь барви свої розсипала на долівку.

– Не інакше, як космацькі писанки, – сказав про себе. І молоді дівчат, котрі якраз підійшли сюди, почувши ті слова, засвітилися радістю: «Так, це наші чарівні сонечка з Космача, їх чи не увесь світ знає. У нас, що не житель – то писанкар. Ми також від батьків перейняли науку майструвати ці дива».

Подумалось: своє впізнається відразу, а на відстані особливо. Воно дороге серцю і душі, отож і цінується, і гордість викликає. З цього приводу в музеї розповідають, що видатна українська співачка Соломія Крушельницька, яка виступала на всіх визначних оперних сценах світу, возила писанки скрізь із собою у невеличкій різьбленій скриньці як талісман успіху і прекрасне мистецтво свого народу.

У нашому краї також віддавна до свята Великодня готують писанки, а здебільшого крашанки, які у багатьох селах називають ще галунками. Усі знають, що аби яйці не псувалися протягом усіх свят, фарбують їх у великодню суботу. Пам’ятаю, ще наша бабуся Марія говорила, що яєць треба варити тринадцять, тому що було дванадцять апостолів і Спаситель. Найбільше фарбують у червоний, а решту – у жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. У давнину крашанками поминали предків і проводжали зиму, а живу весну зустрічали писанками.

З дитинства запам’ятався звичай, якого християни й тепер дотримуються саме на Великдень. Про нього можуть розповісти у будь-якому нашому селі. А не так давно про цей звичай в одній із газет нагадала наша землячка Наталія Госик. Він полягає в тому, що коли родина встає або повертається з церкви після посвячення паски, на стіл кладуть миску з водою, в яку опускають монети, занурюють писанки, чи, як у нас, переважно галунки. Їх буває, як правило, дві. Червоними галунками і грішми, а подекуди ще й любистком, який також вкидають у миску з водою, мають вмитися члени всієї родини: спочатку діти, відтак неодружена молодь, а далі всі старші. Вважається,що галунка вроду прикрашає, а тому, вмиваючись, треба думати про те, щоб життя було багатим, щедрим і гарним.

Писанки і крашанки-галунки освячують, зберігають як оберіг, дарують батькам, родичам, друзям. Ними обмінюються на великодних святах, під час заручин. На одній із виставок довелось бачити писанку, яка наче обповита навхрест рушниками. Її називають «Свати». Кажуть, що коли одна газдиня подарує таку річ іншій, то це означає, чому б не подружити наших дітей та не стати сватами. А ще ж писанками, а в нас знову ж таки крашанками цокаються діти та молоді люди, особливо дівчата, що на віддані. Чия розіб’ється, значить та вийде заміж, в кого встоїть, – то ще гулятиме. Як хлопці цокаються, то в кого розіб’ється галунка, той слабак. Хто ж переміг, той май моцний, він козак.

Один мій давній приятель з Гуцульщини Василь Пожоджук, який працював певний час у нашій газеті «Дністрові зорі», повідував нам, журналістам, що другого та третього дня Великодніх свят дівчата й жінки у тих краях завжди повинні були мати біля себе кілька гарних писанок. Їх дарували тому парубкові чи чоловікові, який брав дівчину до танцю впродовж року. З цього приводу навіть приказка про писанку ставала в пригоді, мовляв треба було ввесь рік думати, як Великдень маєш справляти. Мається наувазі, що треба до всіх дівчат ставитись добре. До речі, у Вашківцях вже понад сто літ прожила прапрапрабабуся Ганна Федорівна Кочурко. Вона розповідала мені, що раніше в селі було доброю традицією у Великодні свята збиратися на майдані ( в селі кажуть на пляцкові) «на колиски», які були в декількох місцях. Біля них знайомились, танцювали, веселились і, звичайно ж, каталися на колисках. Під час такого народного гуляння познайомилася вона із гарним парубком Кифором, якому подарувала тоді, у 1927 році, дві писанки-крашанки, як запросив її до танцю, і хлопець гайдав її з подружкою на колисках аж до вечора. Відтак була зустріч з батьками за столом і він став її нареченим. Потім у її родині довго жартували, що Ганя вибрала собі чоловіка за дві пасхальні крашанки.

Існує багато легенд про писанки. Деякі з них мені вдалося записати і надрукувати в невеличкій книжечці «Розкажу тобі легенду». Вони розповідають про зародження цього дива в давнину, розкривають таємницю, чому переважає червоний колір. Одна з легенд пов’язує народження крашанки з іменем римського імператора Авеля. В день його народження одна курка з батьківського двору знесла поцятковане червоними крапинками яйце, що було сприйнято як знамення. Відтоді римляни стали вітати один одного крашанками. Християни ж перейняли традицію, вклавши в неї інший смисл: червоний колір має особливу силу, бо у Великодня він символізує кров Христа.

Інша легенда повідує, як Матір Божа писала писанки у ніч, коли Ісуса вели на муки. Її сльози капали, залишаючи білі сліди на поверхні яєць, що спліталися візерунками.

Ще інша розповідає, що у день, коли Ісус воскрес із мертвих, перелякані вояки – охоронці гробу Господнього – побігли в місто розповісти своєму сотникові, що сталося. Сотник у той час снідав, і на його столі були варені яйця. Почувши звістку, що Христос воскрес, він не повірив солдатам і крикнув: «Як з мертвого може статися живе, а з білого червоне?». Та, глянувши на стіл, він побачив, що всі яйця стали червоні. Велика переміна сталася в його серці. І тоді він промовив: «Радуйтесь, бо врятовані! Вірю вам тепер, що той замучений воскрес і вірю, що він був Бог. Ідіть у мирі і на спомин візьміть по одному червоному яйцю».

Приємно розуміти, що в третьому тисячолітті яскрава і тендітна, зворушлива і чарівна писанка живе як символ Великодня, як великий наш скарб! Цим самим передається від дідів-прадідів, батьків велика любов до народного мистецтва, до рідних звичаїв і традицій. В пошанівку і уклін цьому витвору людських рук хочеться згадати слова Михайла Стельмаха, який сказав, що в писанці стільки стрілося! «У ній – казка, пісня, бувальщина, материнська колискова і росяна стежина дитинства, вінок першого кохання і дужість повноліття, мудрість старості і присмак вічності»…

Мальоване яєчко до Великодня тримає нас разом, береже нашу пам’ять, історію, скрашує щоденні будні. Перегляньте запропоновану мною невеличку колекцію писанок. Одні з них намальовані на гусячих яйцях чарівною майстринею з Путильщини Василиною Олексіївною Самуряк, інші розписані, а то й різблені невідомими умільцями з нашого краю, ще інші у свій час «вигаптовані»-змайстровані з використанням перламутрового бісеру автором цієї розповіді-спогаду. А найбільша писанка (на дерев’яній підставці) – це розписане живе яйце страуса. Його подарував Сокирянському історичному музею до Великодня природолюб і шанувальник історії рідного краю, доброчинець із Сокирян Сергій Павлович Кучук, який зумів приручити і доглядає цих птахів-велетнів на своїй приватній фермі, що розташована на околиці міста.

Писанкова краса зачаровує нас, від неї довго не можна відірвати погляду. Відчуваєш, що ніби знаходишся у цікавій і дивовижній подорожі, поринувши у світ почуттів, де панує радість, насолода і справжнє свято душі.

Олександр Чорний, член Національної спілки журналістів України

Фото і композиції автора.

Один відгук на «Мальоване яєчко до Великодня»

  1. Dnistrova в 22.04.2012 at 22:09

    Писанкова краса зачаровує всіх! Приємно було довідатись, що певну колекцію писанок матиме і Сокирянський історичний музей. Продовжуйте і далі збирати це неповторне народне диво! Причому не тільки в своєму краї, а й на Поділлі, яке зовсім поруч,а також в інших куточках України.
    Знаю, що досить красиві писанки з петриківським розписом… Якщо маєте в рідному місті страусину ферму, то розпишіть і ще оде яйце цих птахів-велетнів. Пара виглядатиме ошатніше, а колекція буде багатшою.

Залиште свій коментар