Народний артист України Іван Петрович Шербул

Автор: admin

Куди б не закинула доля талановитих людей, які народились, виросли, здобули шкільну освіту на Сокирянщині, вони назавжди залишаються нашою гордістю, і можемо щиро радіти їхніми творчими здобутками, перемогами, досягненнями. Зокрема, й тій добрій новині, яка прийшла з Інтернет-сайтів 22 січня 2021 року, коли відзначався День Соборності України: уродженцю Сокирянського району Івану Петровичу ШЕРБУЛУ — акторові драми, композитору, співаку, провідному майстру сцени Луганського обласного академічного українського музично-драматичного те­атру, згідно з Указом Президента України В. Зеленського, присвоєне почесне звання «Народний артист України».

 

Його ровесники (народився в селі Олексіївка 1.01.1949 р.) пам’ятають кміт­ливого, гарного, світлочубого Івана Шербула з шкільних років та з часів, коли він ще зовсім молодим робив перші несміливі кроки у велике мистецтво. За­коханий у музику і пісню юнак, працюючи солістом оркестру Буковинських народних інстру­ментів, часто навідувався в рідні Сокиряни, до батьків – Петра Павловича та Ганни Іванівни Шербулів, які були шановани­ми, доброзичливими й щирими людьми. Після закінчення Ки­ївського інституту культури (диригентсько-хоровий відділ) Іван продовжив свій творчий шлях як соліст народного оперного театру профспілок м. Чернівці, а в 1983-1984 роки – як артист – вокаліст оперного жанру в Чер­нівецькій філармонії. Певний час працював також в Івано-Франківському українському музично-драматичному театрі. Відтак доля закинула молодого артиста у шахтарські краї. Там зустрів свою суджену Таню, з якою мають сина і доньку, одру­жили їх, з любов’ю й радістю прийняли поповнення родини гарними внуками. Саме тут, на Луганщині пройшло-пробігло 30 літ наполегливої творчої праці Івана Шербула. Працюючи в обласному українському ака­демічному музично-драматич­ному театрі, він став провідним актором, солістом, створив не тільки колоритні образи героїв, зігравши майже 70 ролей, а й чудові п’єси українських кла­сиків – як режисер – постановник (зокрема «Наталки-Полтавки»).

… А коли на сході України її внутрішні та зовнішні вороги заколотили жахливі події – зі стріляниною, грабежами, «своїми» дикими порядками, були змушені робити конкретний вибір щодо подальшого життя і місцеві театрали. «14 груд­ня 2014 року, відігравши свій останній спектакль в Луганську, я виїхав з цього міста, – згадував в одному з інтерв’ю журналіс­там Іван Петрович. – Розумів, що далі тут перебувати не можу просто фізично. Виїхав у Київ, де на той час вже перебувала моя сім’я…»

Досвідчений, визнаний ми­тець, якому у 2000 році вже було присвоєно звання Заслуженого артиста України, починаючи нове життя на новому місці, був змушений замислитись, де надалі реалізовувати свої професійні здібності. Навіть з’явилась думка – повернутись у край своєї молодості. Адже по телефону йому зробив гарну пропозицію заслужений діяч мистецтв, художній керівник Чернівецької обласної філар­монії і добрий знайомий Остап Васильович Савчук. Але… саме в ту непросту для родини Шербулів пору зателефонували Івану Петровичу його колеги і сказали, що є можливість повернутись у «свою стихію» – в рідний театр, який тоді, на фініші 2014-ого, став відновлювати своє життя вже в місті Сєвєродонецьк. Розумів, що доведеться дуже непросто, що треба буде здолати чимало різ­них труднощів, починаючи все з нуля. Тим більше, що майже 70 відсотків трупи покинуло театр (з різних причин) – хтось залишився на місці, багато роз’їхалось по всій Україні.

Але… все вдалося і збулося! За лічені місяці з допомогою небайдужих людей, в тому числі місцевих і державних посадовців, було майже по­вністю укомплектовано штат Луганського обласного україн­ського музично-драматичного театру, який змушений був відновитися в іншому місті. А 22 січня наступного року його представник Іван Шербул вже брав участь у програмі «Украї­на моя», присвяченій Дню Со­борності нашої країни.

…Давно відійшли у вищі світи батьки нашого таланови­того земляка. Звичайно, вони б гордилися таким сином, який на мистецьких теренах зумів стати великим майстром театральної сцени, досягти най­вищих висот, здобути справжнє визнання. У Сокирянах і нині живуть давні приятелі, родичі Народного артиста України Івана Шербула. Зокрема, всі роки підтримують тепле спіл­кування, обмінюються з ним новинами двоюрідний брат актора Сергій Черній та його дружина Галина. А ветеран освітянської ниви Ольга Васи­лівна Мафтуляк із приємністю згадує, як випускник Київсько­го інституту культури Ваня Шербул, проходив у Сокирянах свою тривалу переддипломну практику у маестро – наставника Михайла Мафтуляка, досліджу­ючи майстерність і досягнення ще тодішнього академічного хору «Гроно», який Іван обрав предметом своєї дипломної роботи. Завдяки цій своєрідній співпраці Сокиряни в ті далекі часи (70-ті роки минулого сто­ліття) мали честь приймати в себе видатного діяча мистецтв, професора Михайла Петровича Гринишина – педагога, народознавця, публіциста, члена коор­динаційної ради Всеукраїнської національної музичної спілки, котрий навідався в наше місто з Києва, аби тут, у райцентрі, прийняти державний екзамен з хорового диригування ви­пускника столичного ВУЗу Івана Шербула…

Завершується січень, на старті якого наш поважний земляк від­значав свій день народження. А найціннішим подарунком для митця на старті цього року, звичайно ж, стала новина про присвоєння йому найвищої відзнаки творчої діяльності – звання Народного артиста…

До всіх вітань із цієї славної нагоди можуть доєднатися й мешканці завжди рідної для Івана Петро­вича Шербула Сокирянщини, де народився, де пройшли його юні роки і де доля йому вперше усміхнулась світлом надії на велике творче майбутнє.

 

Катерина ТИЩЕНКО

 

За публікацією громадсько-політичної газети Сокирянщини «Дністрові зорі», № 5 (7698) від 29.01.2020 р.

 

Залиште свій коментар