Сокирянщина

Олексій Мандзяк

Ожеве – село, яке розташоване у Сокирянському районі Чернівецької області України, на правому березі Дністра. Під назвою «Ожогов» вперше згадується в дарчій грамоті господаря Молдавського князівства Стефана II, від 14 січня 1447 року, яка була дана боярину Шандро на право володіння кількома селами, розташованими на території сучасної Сокирянщини[1].

Історія цього населеного пункту таїть у собі багато таємниць, серед яких і саме його походження, якщо врахувати, що на території цього села та його околицях археологи роблять одне за другим відкриття, що стосуються Трипільської культури і не тільки …

Ми ж у цій статті хочемо розповісти про деякі епізоди історії села Ожеве XIX століття, зокрема, про те, що стосується переселенства. Як відомо, в кінці XVIII століття, першій половині і середині XIX століття в Хотинському повіті і в цілому в Бессарабії спостерігалося інтенсивне переміщення населення (причини якого ми не будемо розглядати в цій статті[2]). Не минуло цього процесу і село Ожеве.

Аркуш із ревізької казки 1835 року села Коновка Хотинського повіту

В історії відомі випадки, коли вихідці з села Ожеве, перебуваючи в пошуках кращого життя, ставали засновниками нових населених пунктів. Так, наприкінці XVIII – початку XIX ст. переселенці із села Ожеве разом з колишніми жителями села Паустова сучасного Окницького району Республіки Молдова заснували село Царіград (рум. Ţarigrad), яке нині розташоване в Дрокієвському районі Республіки Молдова[3]. Що цікаво, більшість селян цього населеного пункту носять прізвища Постовану і Ожовану, які утворені від назв населених пунктів, звідки прибули нові мешканці Царіграда[4]. Що правда, в 1851-1854 роках в Царіград прибула велика група переселенців з села Корбул Сорокського повіту, серед яких, до речі, було декілька сімей з Ожеве, а також містечка Сокиряни, які до цього переселилися в Корбул[5].

В 1820-х роках переселенці із Ожевого були в числі тих, хто заснував село Коновка, яке в наш час увіходить до складу Кельменецького району Чернівецької області України. Тоді по селах Хотинського повіту роз’їжджали чиновники і уповноважені поміщиків-землевласників і вербували селян для переселення на нові землі, де не вистачало робочих рук. За переказами старожилів Коновки, на необжиті землі прибуло 80 сімей[6]. Вони поселилися у землянках на кращих землях, але пізніше поміщику сусіднього села вдалося захопити ті дільниці, і поселенці змушені були перебратися ближче до Дністра[7].

Серед цих поселенців була і значна кількість колишніх жителів села Ожеве. Відомий земський статистик Костянтин Миколайович Єрмолінський (1856–1894), який організував і закінчив місцеве дослідження Хотинського повіту, у своїй праці «Збірник статистичних відомостей по Хотинському повіту, Бессарабської губернії» (1886 р.) зазначає: «с. Коновка утворено років 60 тому назад переселенцями з Перебійковець, Негрінець і Ожевого»[8].

Завдяки доступним документам нам вдалося відновити імена та склади сімей деякої частини ожівських переселенців які осіли на постійне проживання в селі Коновка. Наводимо імена глав цих сімей:

1. Попович Василь Якович (1789–1855).
2. Швець Федір Васильович (1800 р.н.).
3. Попович Дмитро Миколайович (1790 р.н.).
4. Бурлачук Тодор Григорович (1798–1848).
5. Дончецький Роман Микитович (1788 р.н.).
6. Бабин Іван Миколайович (1778–1848).
7. Хіміч Григорій Васильович (1785–1848).
8. Шевчук Іван Ігнатович (1801 р.н.).
9. Бабин Федір Олексійович (1799 р.н.).
10. Бабин Веремій Олексійович (1805 р.н.).
11. Ткач Гаврил Васильович (1790–1857).
12. Шеверюк Прокоп Михайлович (1803 р.н.)[9].

У 1838-1839 роках велика група жителів села Ожеве указом Бессарабської казенної палати була перерахована в село Згура Сорокського повіту Бессарабської області, яке в той час належало поміщику Олександру Васильовичу Алботе[10]. Нині це село Згуріца (рум. Zguriţa), що знаходиться в Дрокійському районі на північному сході Республіки Молдова. У різного роду списках, що стосуються цього переселення, значиться понад 40 сімей, глав яких ми наводимо нижче:

1. Гуцул Іван Павлович (1804–1842).
2. Довбенко Андрій Миколайович (1780 р.н.).
3. Довбенко Гаврил Андрійович (1809 р.н.).
4. Пецентій Тодор Іванович (1800 р.н.).
5. Пецентій Ілько Миколайович (1800 р.н.).
6. Бицюков Павло Іванович (1802 р.н.).
7. Пецентій Данило Іванович (1803–1848).
8. Пецентій Никифор Іванович (1805 р.н.).
9. Гуцул Тодор Павлович (1808 р.н.).
10. Гуцул Олексій Павлович (1792 р.н.).
11. Пецентій Іван Васильович (1760–1844).
12. Каралаш Семен Григорович (1782 р.н.).
13. Пецентій Тодор Семенович (1797–1838).
14. Колісник Яків Семенович (1801 р.н.).
15. Горобець Яків Іванович (1781 р.н.).
16. Семків Кость Ігнатович (1793 р.н.).
17. Колісник Пантелій Романович (1797 р.н.).
18. Бурковіч Павло Матвійович (1800 р.н.).
19. Швець Павло Стефанович (1787 р.н.).
20. Швець Омелян Юрійович (1808 р.н.).
21. Гуцул Максим Павлович (1806–1850).
22. Чепендюк Тодор Михайлович (1803 р.н.).
23. Пецентій Степан Іванович (1 793 р.н.).
24. Бортник Григорій Ільевіч (1800–1846).
25. Гуцулів Степан Іванович (1808 р.н.).
26. Лабун Тимофій Миколайович (1809–1844).
27. Білоконь Федір Федорович (1790 р.н.).
28. Сорокрой Іван Михайлович (1774–1846).
29. Кучерявий Василь Олексійович (1760–1842).
30. Кобельчук Петро Григорович (1797–1841).
31. Заболотний Іван Федорович (1790–1847). Його син Григорій (1825 р.н.) в 1880 році переселився із села Згуріца в село Котову Бадічанської волості Сорокського повіту[11].
32. Чобан Іван Костянтинович (1802 р.н.).
33. Боцанюк Петро Гнатович (1786 р.н.).
34. Гуцуляк Філіп Васильович (1792–1844).
35. Боцанюк Євстафій Ігнатович (1777 р.н.).
36. Мельник Петро Григорович (1805 р.н.).
37. Маньков Василь Тарасович (1797 р.н.).
38. Кушнір Гнат Гаврилович (1775 р.н.).
39. Швець Іван Юрійович (1803 р.н.).
40. Дудник Стефан Якович (1783–1841).
41. Паньков Микола Андрійович (1822 р.н.)[12].
    

    Аркуш із ревізької казки 1835 року села Ожеве

За даними досліджень молдавського історика Діну Поштаренку, 30 серпня 1879 року, на підставі Положення від 14 липня 1868 року було складено Регламентарний акт на маєтки Нижня Згура поміщика Дионіса Олександровича Алботе і сестри його, Зінаїди Трохіної, в якому зазначається, що за даними податкового перепису населення 1859 року, у селі Згура (нижня і верхня частини села) було зареєстровано 77 сімей селян і 19 бурлак (тобто холостяків). З цього числа 66 сімей та 17 неодружених чоловіків жили в інших місцях Бессарабії, в тому числі і у верхній частині села Згура. Таким чином, в нижню частину садиби Згура поміщиків Дионіса Алботе та Зінаїди Трохіної були включені, згідно перепису 1859 року: 14 сімей та 2 неодружених чоловіка. Після перепису було засновано ще 23 сім’ї. Крім того, в селі Нижня Згура жили і користувалися землею, в обмін на деякі послуги, чотири сім’ї, які були включені в Шорічне зведення від 1859 року, в список платників податків сіл Ожеве і Михалкова Хотинського повіту[13].

Відзначимо, що зв’язки між роз’єднаними в результаті переселення ожівськими родинами не припинялися протягом десятиліть. Метричні книги села Ожеве і Михалкове другої половини XIX століття тому свідчення. Мало того, окремі сім’ї із села Ожеве переселялися в село Згуріца в останні десятиліття XIX століття. Так, наприклад, в 1880 році ще кілька сімей з Ожеве приєдналися до своїх земляків в селі Згуріца Бадічанської волості Сорокського повіту. Указом від 9 жовтня 1880 року в Згуріцу із Ожевого перераховані:

1. Швець Пантелеймон Юрійович (1814 р.н.).
2. Матковський Федір Григорович (1822 р.н.).
3. Бурлачук Лука Прокопович (1818 р.н.)[14].

У 1853-1855 роках кілька ожівських сімей переселилися на постійне проживання у власницьке село Корбул Сорокського повіту Бессарабської губернії, яке розташоване по ліву сторону поштового тракту з Атак в Хотин. Зараз це село Корбу (рум. Corbu) в Дондюшанському районі Республіки Молдова.

1. Мельник Павло Федорович (1809 р.н.).
2. Фрасинчук Стефан Григорович (1817 р.н.).
3. Парасоцький Дем’ян Ігнатович (1 801 р.н.).
4. Парасоцький Прокопій Дем’янович (1825 р.н.)[15].

Аркуш із ревізької казки 1850 року села Згура, з записом про деяких переселенців із Ожевого

Слід зазначити, що переселення мешканців Ожевого у Корбул відбувалося, як то можна сказати «за компанію» з жителями деяких інших населених пунктів історичної Сокирянщини. Так, із архівних документів відомо, що в Сокирянах у 1852 році збирались на переселення в село Корбул відразу кілька десятків сімей[16]. Місцевий поміщик генерал-майор П.С. Лішин, який володів землями більш як у 3000 гектарів, ніяк не міг повірити в це, мовляв, царанам у нього живеться непогано, а до виїзду їх підбурив поміщик-землевласник дворянин Костянтин Броєску. Розлючений відставний генерал подав позов до суду, в якому сказано, що «50 сімейств по зазначеному списку (додається) таємно уклали Контракт про перехід до поміщика в Корбул, але багато хто з них взяли в мене гроші на перевезення пшениці до Одеси, також на молотьбу її, інші одержали хліб на відробіток за нього, а дехто має заборгованість за продукти за попередні роки. Крім цього винні за користування моєю землею і в нинішньому році зобов’язані відробити повинності – фальча косити і фальча жати. Між іншим без виконання цих обов’язків вони мають намір перейти жити в Корбул…»[17].

Відчуваючи себе вкрай ображеним за такий самовільний вчинок жителів, п. Лішин вимагав, щоб Хотинський повітовий суд не затверджував ніяких законних договорів із поміщиком Броєску і царанами до тих пір, поки вони не виконають своїх обов’язків і не заплатять йому за борги. Нажаль, нам не відомо, чи переселялись всі внесені в переселенський список сокирянських царан на нові землі. Але ж із збережених архівних паперів можна зробити висновок, що суд врахував прохання землевласника П.С. Лішина. Але, те що багато сокирянців перебралися в Корбул – це факт, який підтверджують різного роду документи, наприклад, «Ревізька казка 1858 року грудня 3 дня, Бессарабської області Сорокського повіту села Корбула про склад чоловічої і жіночої статі царан»[18]. Там же знаходимо записи про сім’ї прибулих із сіл Молодове, Гінкоуци, Деркауци і Чернолевкі.

У другій половини XIX століття масове пересельництво в селі Ожеве, практично зійшло нанівець. Спостерігаються тільки окремі випадки. Так, наприклад, в кінці 1880 року, на проживання в село Цаул (воно ж Городище) Тирновської волості Сорокського повіту (сучасне село Цаул (рум. Ţaul) Дондюшанського району Республіки Молдова) виїхала сім’я Федора Кириловича Бурлаки (1816 р.н.)[19]. Визначенням Бессарабської казенної палати від 19 вересня 1880 року в село Білоусівка Секурянської волості Хотинського повіту, перерахований Шевчук Федір Захарович (1830 р.н.)[20]. Також визначенням Бессарабської казенної палати, від 27 березня 1890 року в село Бирнова Атакскої волості Сорокського повіту було переміщено сімейство Івана Миколайовича Рудника (1828 р.н.)[21].

Очевидно, що переселенський рух не зробило село Ожеве пустищем, в ньому і нині проживають люди. У народі кажуть: «Святе місце порожнім не буває», маючи на увазі, що на зміну чому-небудь відсутньому, на місце, що звільнилося, обов’язково приходить щось інше. Так і на місце збіглих приходили нові поселенці. У переважній більшості своїй, в першій половині XIX століття, в селі Ожеве обживалися переселенці з сіл сусідньої Подільської губернії, з довколишніх сіл Хотинського та Сорокського повітів Бессарабської області, а також невелика кількість вихідців з Галичини і Буковини. Та й повернення побажавших або вимушених виїждженців було не рідкісною подією.

_____________________________________

[1] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 55 – 57.

[2] Див.: Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014; Нариси з історії Північної Буковини. – Київ: Наукова думка, 1980; Гросул Я.С. Труды по истории Молдавии. – Кишинев: «Штиинца», 1982; Гросул Я.С. Крестьяне Бессарабии (1812–1861 гг.) / Молдав. филиал Акад. наук СССР. Институт истории, языка и литературы. – Кишинев: Госиздат Молдавии, 1956; Кабузан В.М. Народонаселение Бессарабской области и левобережных районов Приднестровья (конец XVIII – первая половина XIX в. Кишинев: «Штиинца», 1974; Кабузан В.М. Народы России в XVIII веке. Численность и этнический состав. – Москва: Наука, 1990; і інші.

[3] Перша згадка про село Царіград датується 27 липнем 1795. Тоді воно називалося Корбу (рум. Corbu).

[4] Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 17.

[5] Ревизская сказка 1858 года декабря 3 дня Бессарабской области Сорокского уезда селения Корбула о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 426.

[6] Згідно дослідженням краєзнавців Коновки, першим жителем села став Петро Гнатків, який народився в Бурдеї 1803 року. Прожив він 115 років. Помер у 1918 році. (Коновка. Історія. – http://bukportret.info/index.php/kelmenetskij-rajon/konovka/istoriya).

[7] Коновка. Історія. – http://bukportret.info/index.php/kelmenetskij-rajon/konovka/istoriya

[8] Ермолинский К.Н. Сборник статистических сведений по Хотинскому уезду, Бессарабской губернии. / Хотинское уездное земство – Москва: Типо-литография И.Н. Кушнерева и К° 1886. – С. 40.

[9] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии селения Василевец Свято Успенской Богородичной церкви о находящихся в приходе кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и святого причастия и кто исповедался токмо, не причастился и кто ж не исповедался и за каким винословием, за 1822 год; Ревизская сказка 1835 года апреля месяца 20 дня, Бессарабской области Хотинского уезда, казенного селения Коновки о состоящих мужеска и женска пола казенных поселян. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 595; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года, октября четырнадцатого дня, Бессарабской области Хотинского округа и уезда, Медвежского сельского общества, казенного села Коновки, о состоящих мужеска и женска пола государственных крестьян. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 287; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят девятого года, февраля пятнадцатого дня, Хотинского округа и уезда, Медвежского сельского общества, казенной деревни Коновки, о состоящих мужеска и женска пола государственных поселян. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 659, связка 191.

[10] У Списку земельних власників Сорокського повіту, за даними Комітету статистики Бессарабії на 1 січня 1865 року, зазначено, що поміщику Алботе належали 2169 десятин 395 квадратних сажнів в маєтку Згура (названому в цьому списку Згуріца і Цицу) (Поштаренку Д. Згурица: Прошлое и настоящее / Дину Поштаренку. – Кишинэу: [Б.и.] (Tipogr. «Balacron»), 2015. – С. 60.).

[11] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят девятого года, января двадцать девятого дня, Бессарабской области Сорокского уезда деревни Згуры, принадлежащей Российско-подданному помещику, потомственному дворянину, коллежскому регистратору Александру Васильеву Алботу, о состоящих мужеского и женского пола людях свободных хлебопашцах царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 419, связка 115.

[12] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года, октября четырнадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, помещиков Хотинского 1 гильдии купца Александра Григорьева Радовича и Могилевского 3 гильдии купца Ивана Иванова Галица, принадлежащих подданством Российской державе, о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 290; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года, октября первого дня, Бессарабской области Сорокского уезда деревни Згуры, принадлежащей Российско-подданному помещику Александру Алботу, о состоящих мужеска и женска пола людях царанского общества. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 749; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят девятого года, января двадцать девятого дня, Бессарабской области Сорокского уезда деревни Згуры, принадлежащей Российско-подданному помещику, потомственному дворянину, коллежскому регистратору Александру Васильеву Алботу, о состоящих мужеского и женского пола людях свободных хлебопашцах царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 419, связка 115.

[13] Поштаренку Д. Згурица: Прошлое и настоящее / Дину Поштаренку. – Кишинэу: [Б.и.] (Tipogr. «Balacron»), 2015. – С. 68.

[14] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121.

[15] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года, октября четырнадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, помещиков Хотинского 1 гильдии купца Александра Григорьева Радовича и Могилевского 3 гильдии купца Ивана Иванова Галица, принадлежащих подданством Российской державе, о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 290; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121; Ревизская сказка 1858 года декабря 3 дня Бессарабской области Сорокского уезда селения Корбула о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 426.

[16] Список царанам Хотинского уезда местечка Секурян, перечисленных по указанию Казенной палаты 9 февраля 1853 года в селение Корбул Сорокского уезда. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 223.

[17] Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 13.

[18] Ревизская сказка 1858 года декабря 3 дня Бессарабской области Сорокского уезда селения Корбула о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 426.

[19] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121.

[20] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121.

[21] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121.