Ожівські переселенці XIX-го століття
Автор: adminОжеве – село, яке розташоване у Сокирянському районі Чернівецької області України, на правому березі Дністра. Під назвою «Ожогов» вперше згадується в дарчій грамоті господаря Молдавського князівства Стефана II, від 14 січня 1447 року, яка була дана боярину Шандро на право володіння кількома селами, розташованими на території сучасної Сокирянщини[1].
Історія цього населеного пункту таїть у собі багато таємниць, серед яких і саме його походження, якщо врахувати, що на території цього села та його околицях археологи роблять одне за другим відкриття, що стосуються Трипільської культури і не тільки …
Ми ж у цій статті хочемо розповісти про деякі епізоди історії села Ожеве XIX століття, зокрема, про те, що стосується переселенства. Як відомо, в кінці XVIII століття, першій половині і середині XIX століття в Хотинському повіті і в цілому в Бессарабії спостерігалося інтенсивне переміщення населення (причини якого ми не будемо розглядати в цій статті[2]). Не минуло цього процесу і село Ожеве.
В історії відомі випадки, коли вихідці з села Ожеве, перебуваючи в пошуках кращого життя, ставали засновниками нових населених пунктів. Так, наприкінці XVIII – початку XIX ст. переселенці із села Ожеве разом з колишніми жителями села Паустова сучасного Окницького району Республіки Молдова заснували село Царіград (рум. Ţarigrad), яке нині розташоване в Дрокієвському районі Республіки Молдова[3]. Що цікаво, більшість селян цього населеного пункту носять прізвища Постовану і Ожовану, які утворені від назв населених пунктів, звідки прибули нові мешканці Царіграда[4]. Що правда, в 1851-1854 роках в Царіград прибула велика група переселенців з села Корбул Сорокського повіту, серед яких, до речі, було декілька сімей з Ожеве, а також містечка Сокиряни, які до цього переселилися в Корбул[5].
В 1820-х роках переселенці із Ожевого були в числі тих, хто заснував село Коновка, яке в наш час увіходить до складу Кельменецького району Чернівецької області України. Тоді по селах Хотинського повіту роз’їжджали чиновники і уповноважені поміщиків-землевласників і вербували селян для переселення на нові землі, де не вистачало робочих рук. За переказами старожилів Коновки, на необжиті землі прибуло 80 сімей[6]. Вони поселилися у землянках на кращих землях, але пізніше поміщику сусіднього села вдалося захопити ті дільниці, і поселенці змушені були перебратися ближче до Дністра[7].
Серед цих поселенців була і значна кількість колишніх жителів села Ожеве. Відомий земський статистик Костянтин Миколайович Єрмолінський (1856–1894), який організував і закінчив місцеве дослідження Хотинського повіту, у своїй праці «Збірник статистичних відомостей по Хотинському повіту, Бессарабської губернії» (1886 р.) зазначає: «с. Коновка утворено років 60 тому назад переселенцями з Перебійковець, Негрінець і Ожевого»[8].
Завдяки доступним документам нам вдалося відновити імена та склади сімей деякої частини ожівських переселенців які осіли на постійне проживання в селі Коновка. Наводимо імена глав цих сімей:
- Попович Василь Якович (1789–1855).
- Швець Федір Васильович (1800 р.н.).
- Попович Дмитро Миколайович (1790 р.н.).
- Бурлачук Тодор Григорович (1798–1848).
- Дончецький Роман Микитович (1788 р.н.).
- Бабин Іван Миколайович (1778–1848).
- Хіміч Григорій Васильович (1785–1848).
- Шевчук Іван Ігнатович (1801 р.н.).
- Бабин Федір Олексійович (1799 р.н.).
- Бабин Веремій Олексійович (1805 р.н.).
- Ткач Гаврил Васильович (1790–1857).
- Шеверюк Прокоп Михайлович (1803 р.н.)[9].
У 1838-1839 роках велика група жителів села Ожеве указом Бессарабської казенної палати була перерахована в село Згура Сорокського повіту Бессарабської області, яке в той час належало поміщику Олександру Васильовичу Алботе[10]. Нині це село Згуріца (рум. Zguriţa), що знаходиться в Дрокійському районі на північному сході Республіки Молдова. У різного роду списках, що стосуються цього переселення, значиться понад 40 сімей, глав яких ми наводимо нижче:
- Гуцул Іван Павлович (1804–1842).
- Довбенко Андрій Миколайович (1780 р.н.).
- Довбенко Гаврил Андрійович (1809 р.н.).
- Пецентій Тодор Іванович (1800 р.н.).
- Пецентій Ілько Миколайович (1800 р.н.).
- Бицюков Павло Іванович (1802 р.н.).
- Пецентій Данило Іванович (1803–1848).
- Пецентій Никифор Іванович (1805 р.н.).
- Гуцул Тодор Павлович (1808 р.н.).
- Гуцул Олексій Павлович (1792 р.н.).
- Пецентій Іван Васильович (1760–1844).
- Каралаш Семен Григорович (1782 р.н.).
- Пецентій Тодор Семенович (1797–1838).
- Колісник Яків Семенович (1801 р.н.).
- Горобець Яків Іванович (1781 р.н.).
- Семків Кость Ігнатович (1793 р.н.).
- Колісник Пантелій Романович (1797 р.н.).
- Бурковіч Павло Матвійович (1800 р.н.).
- Швець Павло Стефанович (1787 р.н.).
- Швець Омелян Юрійович (1808 р.н.).
- Гуцул Максим Павлович (1806–1850).
- Чепендюк Тодор Михайлович (1803 р.н.).
- Пецентій Степан Іванович (1 793 р.н.).
- Бортник Григорій Ільевіч (1800–1846).
- Гуцулів Степан Іванович (1808 р.н.).
- Лабун Тимофій Миколайович (1809–1844).
- Білоконь Федір Федорович (1790 р.н.).
- Сорокрой Іван Михайлович (1774–1846).
- Кучерявий Василь Олексійович (1760–1842).
- Кобельчук Петро Григорович (1797–1841).
- Заболотний Іван Федорович (1790–1847). Його син Григорій (1825 р.н.) в 1880 році переселився із села Згуріца в село Котову Бадічанської волості Сорокського повіту[11].
- Чобан Іван Костянтинович (1802 р.н.).
- Боцанюк Петро Гнатович (1786 р.н.).
- Гуцуляк Філіп Васильович (1792–1844).
- Боцанюк Євстафій Ігнатович (1777 р.н.).
- Мельник Петро Григорович (1805 р.н.).
- Маньков Василь Тарасович (1797 р.н.).
- Кушнір Гнат Гаврилович (1775 р.н.).
- Швець Іван Юрійович (1803 р.н.).
- Дудник Стефан Якович (1783–1841).
- Паньков Микола Андрійович (1822 р.н.)[12].
За даними досліджень молдавського історика Діну Поштаренку, 30 серпня 1879 року, на підставі Положення від 14 липня 1868 року було складено Регламентарний акт на маєтки Нижня Згура поміщика Дионіса Олександровича Алботе і сестри його, Зінаїди Трохіної, в якому зазначається, що за даними податкового перепису населення 1859 року, у селі Згура (нижня і верхня частини села) було зареєстровано 77 сімей селян і 19 бурлак (тобто холостяків). З цього числа 66 сімей та 17 неодружених чоловіків жили в інших місцях Бессарабії, в тому числі і у верхній частині села Згура. Таким чином, в нижню частину садиби Згура поміщиків Дионіса Алботе та Зінаїди Трохіної були включені, згідно перепису 1859 року: 14 сімей та 2 неодружених чоловіка. Після перепису було засновано ще 23 сім’ї. Крім того, в селі Нижня Згура жили і користувалися землею, в обмін на деякі послуги, чотири сім’ї, які були включені в Шорічне зведення від 1859 року, в список платників податків сіл Ожеве і Михалкова Хотинського повіту[13].
Відзначимо, що зв’язки між роз’єднаними в результаті переселення ожівськими родинами не припинялися протягом десятиліть. Метричні книги села Ожеве і Михалкове другої половини XIX століття тому свідчення. Мало того, окремі сім’ї із села Ожеве переселялися в село Згуріца в останні десятиліття XIX століття. Так, наприклад, в 1880 році ще кілька сімей з Ожеве приєдналися до своїх земляків в селі Згуріца Бадічанської волості Сорокського повіту. Указом від 9 жовтня 1880 року в Згуріцу із Ожевого перераховані:
- Швець Пантелеймон Юрійович (1814 р.н.).
- Матковський Федір Григорович (1822 р.н.).
- Бурлачук Лука Прокопович (1818 р.н.)[14].
У 1853-1855 роках кілька ожівських сімей переселилися на постійне проживання у власницьке село Корбул Сорокського повіту Бессарабської губернії, яке розташоване по ліву сторону поштового тракту з Атак в Хотин. Зараз це село Корбу (рум. Corbu) в Дондюшанському районі Республіки Молдова.
- Мельник Павло Федорович (1809 р.н.).
- Фрасинчук Стефан Григорович (1817 р.н.).
- Парасоцький Дем’ян Ігнатович (1 801 р.н.).
- Парасоцький Прокопій Дем’янович (1825 р.н.)[15].
Слід зазначити, що переселення мешканців Ожевого у Корбул відбувалося, як то можна сказати «за компанію» з жителями деяких інших населених пунктів історичної Сокирянщини. Так, із архівних документів відомо, що в Сокирянах у 1852 році збирались на переселення в село Корбул відразу кілька десятків сімей[16]. Місцевий поміщик генерал-майор П.С. Лішин, який володів землями більш як у 3000 гектарів, ніяк не міг повірити в це, мовляв, царанам у нього живеться непогано, а до виїзду їх підбурив поміщик-землевласник дворянин Костянтин Броєску. Розлючений відставний генерал подав позов до суду, в якому сказано, що «50 сімейств по зазначеному списку (додається) таємно уклали Контракт про перехід до поміщика в Корбул, але багато хто з них взяли в мене гроші на перевезення пшениці до Одеси, також на молотьбу її, інші одержали хліб на відробіток за нього, а дехто має заборгованість за продукти за попередні роки. Крім цього винні за користування моєю землею і в нинішньому році зобов’язані відробити повинності – фальча косити і фальча жати. Між іншим без виконання цих обов’язків вони мають намір перейти жити в Корбул…»[17].
Відчуваючи себе вкрай ображеним за такий самовільний вчинок жителів, п. Лішин вимагав, щоб Хотинський повітовий суд не затверджував ніяких законних договорів із поміщиком Броєску і царанами до тих пір, поки вони не виконають своїх обов’язків і не заплатять йому за борги. Нажаль, нам не відомо, чи переселялись всі внесені в переселенський список сокирянських царан на нові землі. Але ж із збережених архівних паперів можна зробити висновок, що суд врахував прохання землевласника П.С. Лішина. Але, те що багато сокирянців перебралися в Корбул – це факт, який підтверджують різного роду документи, наприклад, «Ревізька казка 1858 року грудня 3 дня, Бессарабської області Сорокського повіту села Корбула про склад чоловічої і жіночої статі царан»[18]. Там же знаходимо записи про сім’ї прибулих із сіл Молодове, Гінкоуци, Деркауци і Чернолевкі.
У другій половини XIX століття масове пересельництво в селі Ожеве, практично зійшло нанівець. Спостерігаються тільки окремі випадки. Так, наприклад, в кінці 1880 року, на проживання в село Цаул (воно ж Городище) Тирновської волості Сорокського повіту (сучасне село Цаул (рум. Ţaul) Дондюшанського району Республіки Молдова) виїхала сім’я Федора Кириловича Бурлаки (1816 р.н.)[19]. Визначенням Бессарабської казенної палати від 19 вересня 1880 року в село Білоусівка Секурянської волості Хотинського повіту, перерахований Шевчук Федір Захарович (1830 р.н.)[20]. Також визначенням Бессарабської казенної палати, від 27 березня 1890 року в село Бирнова Атакскої волості Сорокського повіту було переміщено сімейство Івана Миколайовича Рудника (1828 р.н.)[21].
Очевидно, що переселенський рух не зробило село Ожеве пустищем, в ньому і нині проживають люди. У народі кажуть: «Святе місце порожнім не буває», маючи на увазі, що на зміну чому-небудь відсутньому, на місце, що звільнилося, обов’язково приходить щось інше. Так і на місце збіглих приходили нові поселенці. У переважній більшості своїй, в першій половині XIX століття, в селі Ожеве обживалися переселенці з сіл сусідньої Подільської губернії, з довколишніх сіл Хотинського та Сорокського повітів Бессарабської області, а також невелика кількість вихідців з Галичини і Буковини. Та й повернення побажавших або вимушених виїждженців було не рідкісною подією.
_____________________________________
[1] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 55 – 57.
[2] Див.: Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014; Нариси з історії Північної Буковини. – Київ: Наукова думка, 1980; Гросул Я.С. Труды по истории Молдавии. – Кишинев: «Штиинца», 1982; Гросул Я.С. Крестьяне Бессарабии (1812–1861 гг.) / Молдав. филиал Акад. наук СССР. Институт истории, языка и литературы. – Кишинев: Госиздат Молдавии, 1956; Кабузан В.М. Народонаселение Бессарабской области и левобережных районов Приднестровья (конец XVIII – первая половина XIX в. Кишинев: «Штиинца», 1974; Кабузан В.М. Народы России в XVIII веке. Численность и этнический состав. – Москва: Наука, 1990; і інші.
[3] Перша згадка про село Царіград датується 27 липнем 1795. Тоді воно називалося Корбу (рум. Corbu).
[4] Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 17.
[5] Ревизская сказка 1858 года декабря 3 дня Бессарабской области Сорокского уезда селения Корбула о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 426.
[6] Згідно дослідженням краєзнавців Коновки, першим жителем села став Петро Гнатків, який народився в Бурдеї 1803 року. Прожив він 115 років. Помер у 1918 році. (Коновка. Історія. – http://bukportret.info/index.php/kelmenetskij-rajon/konovka/istoriya).
[7] Коновка. Історія. – http://bukportret.info/index.php/kelmenetskij-rajon/konovka/istoriya
[8] Ермолинский К.Н. Сборник статистических сведений по Хотинскому уезду, Бессарабской губернии. / Хотинское уездное земство – Москва: Типо-литография И.Н. Кушнерева и К° 1886. – С. 40.
[9] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии селения Василевец Свято Успенской Богородичной церкви о находящихся в приходе кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и святого причастия и кто исповедался токмо, не причастился и кто ж не исповедался и за каким винословием, за 1822 год; Ревизская сказка 1835 года апреля месяца 20 дня, Бессарабской области Хотинского уезда, казенного селения Коновки о состоящих мужеска и женска пола казенных поселян. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 595; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года, октября четырнадцатого дня, Бессарабской области Хотинского округа и уезда, Медвежского сельского общества, казенного села Коновки, о состоящих мужеска и женска пола государственных крестьян. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 287; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят девятого года, февраля пятнадцатого дня, Хотинского округа и уезда, Медвежского сельского общества, казенной деревни Коновки, о состоящих мужеска и женска пола государственных поселян. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 659, связка 191.
[10] У Списку земельних власників Сорокського повіту, за даними Комітету статистики Бессарабії на 1 січня 1865 року, зазначено, що поміщику Алботе належали 2169 десятин 395 квадратних сажнів в маєтку Згура (названому в цьому списку Згуріца і Цицу) (Поштаренку Д. Згурица: Прошлое и настоящее / Дину Поштаренку. – Кишинэу: [Б.и.] (Tipogr. «Balacron»), 2015. – С. 60.).
[11] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят девятого года, января двадцать девятого дня, Бессарабской области Сорокского уезда деревни Згуры, принадлежащей Российско-подданному помещику, потомственному дворянину, коллежскому регистратору Александру Васильеву Алботу, о состоящих мужеского и женского пола людях свободных хлебопашцах царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 419, связка 115.
[12] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года, октября четырнадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, помещиков Хотинского 1 гильдии купца Александра Григорьева Радовича и Могилевского 3 гильдии купца Ивана Иванова Галица, принадлежащих подданством Российской державе, о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 290; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года, октября первого дня, Бессарабской области Сорокского уезда деревни Згуры, принадлежащей Российско-подданному помещику Александру Алботу, о состоящих мужеска и женска пола людях царанского общества. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 749; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят девятого года, января двадцать девятого дня, Бессарабской области Сорокского уезда деревни Згуры, принадлежащей Российско-подданному помещику, потомственному дворянину, коллежскому регистратору Александру Васильеву Алботу, о состоящих мужеского и женского пола людях свободных хлебопашцах царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 419, связка 115.
[13] Поштаренку Д. Згурица: Прошлое и настоящее / Дину Поштаренку. – Кишинэу: [Б.и.] (Tipogr. «Balacron»), 2015. – С. 68.
[14] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121.
[15] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года, октября четырнадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, помещиков Хотинского 1 гильдии купца Александра Григорьева Радовича и Могилевского 3 гильдии купца Ивана Иванова Галица, принадлежащих подданством Российской державе, о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 290; Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121; Ревизская сказка 1858 года декабря 3 дня Бессарабской области Сорокского уезда селения Корбула о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 426.
[16] Список царанам Хотинского уезда местечка Секурян, перечисленных по указанию Казенной палаты 9 февраля 1853 года в селение Корбул Сорокского уезда. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 223.
[17] Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 13.
[18] Ревизская сказка 1858 года декабря 3 дня Бессарабской области Сорокского уезда селения Корбула о состоящих мужеска и женска пола царанах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 426.
[19] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121.
[20] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121.
[21] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, января двенадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, села Ожова, о состоящих мужеска и женска пола царанах, живущих на земле частных владельцев, дворян Вирских, почетного гражданина Александра Григорьева Радовича и 3 гильдии купца Гаврила Иванова Галица, принадлежащих подданством России. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 431, связка 121.