Ротар В.Я.: 100 років від дня народження

Автор: admin

Справжня легенда Сокирянщини — Василь Якович Ротар. Його знали всі, хто був пов’язаний із сільськогосподарським вироб­ництвом, не тільки на Буковині, а й за її межами. Він залишив значний слід в історії села Коболчин і Сокирянського району. Це – приклад людини, яка вміла не тільки говорити, але й робити.

Василь Якович народився 9 березня 1921 року в селі Коболчин, у бідній селянській родині. У батьківському гніздечку росли і виховувалися шестеро синів та дві дочки – восьмеро кровиночок. З дитячих років разом із батьками працювали на землі місцевих багатіїв (своєї на той час не мали). Хоч і важко було батькам змагатися із заможними сельчанами, та вони домоглися, щоб їхні діти ходили до школи, знали читати і писати. Вісім­надцятирічним юнаком Василь разом із друзями подався у Ростовську область[1], де трудився відбійником[2] у м. Шахтинськ.

Коли фашисти віроломно на­пали на нашу країну, його разом з іншими шахтарями відправили на фронт. На дорогах війни були оточення, полон, поранення. Переніс сім операцій. Мабуть, наперекір усьому перенесеному, разом із салютами Травневої Пе­ремоги тернисті дороги привели і хліборобського сина додому.

 

Доповнення від сайту «Сокирянщина»

У м. Керчь саперна група, в якій служив В.Я. Ротар потрапила у полон і Василь Якович 17 місяців пробув в німецькому таборі військовополонених, допоки йому не вдалося втекти. Влітку 1942 року добрався до рідного села, яке на той час ще було окуповане румунськими військами.

В березні 1944 року Сокирянський район був звільнений військами Червоної Армії і 20 травня 1944 року В.Я. Ротар знову був мобілізований на фронт. Для рядового кулеметника 57-го стрілецького полку останній бій відбувся під містом Рига 16 вересня 1944 року, де він одержав 17 осколкових поранень, потрапив до госпіталю[3] і лише вже після Перемоги – 2 червня 1945 року був виписаний і демобілізований.

Майже відразу після повернення додому молодий фронтовик був обраний секретарем комсомольської організації села Коболчин, згодом був рекомендований до Сокирянського райкому комсомолу на посаду інструктора.

 

 

У 1947 році подав заяву до новоствореного колгоспу. Ро­боти не цурався – орав, косив, скирдував.

Згодом спритному Василю односельці довірили посаду завгоспа[4]. Помітивши здібності юнака, молодого, сповне­ного надій і сил, перспективного господарника обирають голо­вою колгоспу[5].

Василь Якович організував міцне багатогалу­зеве господарство. Щоденно, рано-вранці з першими про­мінчиками сонця і до пізньої вечірньої пори він був у полі, на фермі, у майстернях, на по­льовому стані – до всього було діло голові. Завжди з повагою і шаною ставився до рядових і спеціалістів свого господарства, до колгоспників, які вірили в те, що їхній голова робить все, щоб їм жилося краще, а їхній колгосп процвітав.

Найвищі людські закони за­писані у серці кожного. Тому, на­певно, головними принципами Василя Яковича були вірність обраній справі, своїй країні, родині, любові до рідної землі. Надійним тилом була сім’я – дружина Марія Іванівна, син Анатолій та дочка Ніна.

З легкої руки господаря в селі були збудовані триповерхова середня школа, двоповерхове приміщення дитячого садка, будинок культури, адмінприміщення сільської ради, магазини, тваринницьке містечко, яке було найкращим на Буковині, най­кращу ремонтну майстерню, гаражі, майстерню в будівельній бригаді, склади для збереження врожаю…

Ферма коболчинського колгоспу “Ленінський шлях” у 60- х роках 20 ст.

Завдяки старанням сотень невтомних трудівників, які не шкодували ні сил, ні здоров’я для розвитку свого села, та під чуйним керівництвом голови колгоспу, Коболчинське господарство стало мільйонером. Майже через усе село тоді про­клали дорогу з твердим покрит­тям з ярового каменю. Це було дивом для села.

Багатьом юнакам і дівчатам Василь Якович дав путівку в життя. За час його керівництва за рахунок господарства було направлено на навчання у вищі навчальні заклади й технікуми близько 20 дітей колгоспників. Багато хлопців і дівчат здобува­ли професії в СПТУ[6] та ДТСААФ[7], а потім поверталися в ряди колгоспників. Побувавши в гос­подарстві, журналіст, колишній редактор «Дністрових зір» Іван Фостій написав книгу про будні голови «Співає жайворонок».

Ротар В.Я. з передовиками колгоспу “Ленінський шлях”. Фото 60-х років ХХ ст.

… Майже три десятки років Василь Якович незмінно працю­вав на посаді голови колгоспу. За його керівництва господар­ство неодноразово виходило пе­реможцем у трудовому змаганні, декілька разів було учасником Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) у Москві. За досягнуті успіхи у ви­робництві та продажу державі сільськогосподарської продукції Василь Якович Ротар був на­городжений найвищими тру­довими відзнаками: два ордени Леніна та Золота Зірка Героя Соціалістичної праці[8].

У Коболчині й донині з вдяч­ністю згадують Василя Яковича за його вміння успішно вирішувати виробничі та соціальні питання, ладити з людьми. До нього йшли за порадою, як до батька…

У ці березневі дні Василю Яковичу виповнилося б 100 років від дня народження[9]. Тож хочеться віддати данину світлої пам’яті, шани, поваги і любові Людині, яка поклала  на вівтар служіння людям своє життя…

 

Ганна САВЧУК,

в минулому завідуюча дитсад­ка «Дзвіночок», за дорученням колишніх спеціалістів колгоспу Шевчук О.Т., Шпанюк М.О. та сотні вдячних односельців

 

За публікацією газети «Дністрові зорі» (м. Сокиряни), № 11 (7704) від 12.03.2021

Доповнення, примітки (сноски) і додаткові фотоілюстрації – від сайту «Сокирянщина»

 

________________________________________________________________________

[1] після приєднання Бессарабії у 1940 р. до СРСР

[2] відбійник – мається на увазі загальновживана назва шахтарської професії «забойщик», тобто шахтар, який безпосередньо добуває вугілля за допомогою кайла або відбійного молотка у «забої», тобто у вугленосному штреку.

[3]  в/ч 06108, 456 медсб, ППГ 2305, ЭГ 3386, ЭГ 3840. Відомості про архів: філія ЦАМО РФ (військово-медичних документів), ф. «Картотека ранений», розділ «Свидетельства о болезни», свідоцтво 2355 від 02.06.1945.

[4] завгоспом коболчинського колгоспу, якій на той час називався “ім. М.С. Хрущова”, В.Я. Ротар був обраний зборами колгоспників у 1948 році.

[5] головою коболчинського колгоспу ім. М.С. Хрущова В.Я. Ротаря обрали у 1956 році. На початку 1960-х років колгосп був переїменований і одерпжав назву “Ленінський шлях”.

[6] СПТУ – сільське професійно-технічне училище.

[7] ДТСААФ – Добровільне товариство сприяння армії авіації і флоту (рос. та загальновживане – ДОСААФ).

[8] Першим Орденом Леніна і медаллю Золота Зірка Героя Соіалістичної праці В.Я. Ротар був нагороджений 6 квітня 1966 року

[9] Помер В.Я. Ротар 26 червня 1988 року, похований у рідному селі.

Залиште свій коментар