Свято-Димитріївська церква села Кормань

Автор: admin


 

Олексій Мандзяк

 

Перші документальні свідчення про існування села Кормань починають зустрічатися в господарських грамотах і актових записах XVII століття, коли це село було у складі Молдавського князівства. Так 22 липня 1632 року Костандін Стирча, за наказом господаря Олександра Ілляша воєводи, пише листа великому логофету Гянгі про розмежування готару селища Кулішівка з боку селища Сербичани. Описуючи визначений готар, боярин Стирча згадує про потік Кормань (притока Дністра), де розташоване село Кормань: «… готар Кулішівки від гирла [річки] Кормань, яка впадає у Дністер, вгору по руслу Корманя до витоку Корманя, до одного потоку, який впадає в Кормань, який зветься Проски[1]…»[2]. У той час село належало родині бояр Фортуна, які володіли також сусіднім селом Шебутинці[3].

Можемо припустити, що вже у той час у печерах біля Корманя проживали ченці. Відомий дослідник бессарабської старовини В.Г. Курдіновський, який обстежив околиці цього села на початку XX століття відзначає: «У версті від села є печери в горах які колись були покриті лісом. У цих печерах знаходилася каплиця. У печерах збереглися кам’яні ікони»[4]. У виданні «Найдавніші типові православні церкви Бессарабії», яке вийшло під редакцією Курдіновського в 1918 році, додане: «в течії річки Дністра в одній версті від села Кормань Хотинського повіту, в горах, колись вкритих густим лісом, є печери, де, як з імовірністю можна стверджувати, був колись печерний храм, так як і по теперішній час в них збереглися кам’яні ікони»[5].

В 1920-х – 1930-х роках до «Церковки» (так називають цю печеру місцеві жителі) і інших печер розташованих біля села Кормань, інтерес проявляли румунські археологи та історики. Побачити їх і особисто дослідити їх хотів навіть єпископ Хотинський Віссаріон (В. Пую). З цією ціллю він навідав Кормань у 1930-му році, про що повідомлялося в офіційному виданні Хотинської єпархії «Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială». Щоправда забратися у самі печери йому так і не вдалося. В наш час норманські печери досліджував буковинський науковець Б.Т. Рідуш. У своїй статті «Печерний храм у с. Кормань» він пише:

«Група гротів, де знаходиться Церковка, розташована у середній частині скельної гряди. Доступ до них утруднений і пролягає по вузькому скельному карнизу над прірвою. Основний та найбільший грот витягнутий вздовж скелі на 35,0 м у напрямі з Пн-ПнСх на Пд-ПдЗх і має експозицію на Пн-ПнЗх. Його глибина від краю площадки коливається від 2,0 до 7,0 м, середня висота 2,0-2,5 м, іноді 5-6 м і більше. Край площадки обривається 6- 7 метровим скельним уступом, складеним кременями та роговиками, який нижче переходить у крутий задернований схил. <…>

Свято-Димитріївська церква с. Кормань, яка була відкрита у 1915 р. (Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках. Дослідження, знахідки, відкриття. – Чернівці «Друк Арт», 2014. – С. 132.)

У різних місцях на стінах гроту відмічено пази для дерев’яних конструкцій. У деяких місцях, зокрема у крайній південній частині гроту, порода біля цих пазів має сліди обвалу, що, на нашу думку, є наслідком пожежі. Поверхня вапнякових стін кавернозна. У деяких місцях на ній збереглись рештки оштукатурення сумішшю лесовидного суглинку (чи супіску) з половою, іноді зі слідами побілки вапном. Такий же характер мають залишки глинобитної підлоги, фрагменти якої збереглись на площі у декілька квадратних метрів.

Вірогідно, що у північній частині гроту знаходився невеликий печерний храм. Окрім топоніма Церквочка про це свідчить ряд інших ознак. На східній стіні гроту, яка складена досить м’якою мергелястою породою вирізані декілька хрестів, які за характером зображення ідентичні до хрестів, які зустрічаються у інших печерних храмах Подністров’я. На жаль ці зображення сильно пошкоджені сучасними написами. У підлозі цієї частини гроту, яка також складена залишками мергельного шару, видно пази від невеликої дерев’яної конструкції. Ці пази можуть бути інтерпретовані, як сліди від вівтарної частини храму. Тут же у кавернах вапнякової стелі спостерігаються натічні форми смолоподібної речовини чорного та темно-коричневого кольору, які за консистенцією нагадують мумійо середньоазійських печер. Проте ця речовина не має характерного для мумійо запаху та смаку. На наш погляд, вона могла утворитись із летючих продуктів згорання воскових свічок, які конденсувались і накопичувались у кавернах вапнякової стелі.

Окремі дещо менші гроти зі слідами підтесування та пазів для дерев’яних конструкцій знаходяться також за кілька десятків метрів південніше та північніше від Церковки. У них також виявлено сліди пожежі. При шурфуванні підлоги печери було виявлено декілька уламків гончарної кераміки пізньосередньовічного часу (орієнтовно ХVI-ХVII ст.) та один фрагмент ліпної кераміки із слідами підправлення на гончарному крузі, який ймовірно датується не пізніше XI ст. Поряд з керамікою знайдено два дерев’яні кілки, дерев’яну стружку та дрібні клаптики (до 2-3 см2) шкіри та берести, уламок козячого рогу, які, очевидно, відносяться також до пізньосередньовічної доби. У рихлих відкладах долівки гроту зафіксована значна кількість козячого посліду. Неподалік, на першій надзаплавній терасі Дністра (яка зараз затоплена) відоме слов’янське поселення VІ-VІІ ст. Не виключено, що ці печери використовувались місцевим населенням вже в той час.

За результатами обстеження можна зробити висновок, що у цьому місці існував комплекс нескельних укріплень з печерною церквою, який був витягнутий майже на 100 метрів. Функціював цей об’єкт очевидно протягом кількох періодів – від часів Давньої Русі до пізнього середньовіччя»[6].

Перша ж відома церква у самому селі Кормань датується лише 1790 роком, яка була побудована на кошти місцевих парафіян[7]. Біля неї прямо біля неї знаходилася невелика дерев’яна дзвіниця. У 1809 році в цій церкві здійснено ремонт, і тоді ж були отримані нові книги, для запису про народження, шлюб і смерть парафіян. Станом на 1812 рік: Свято-Димитріївська церква: «дерев’яна, древа різаного, покрита соломою; одягами й книгами задоволена»[8]. У 1824 році вона вже була покрита ґонтами. На той час в цій церкві зберігалося старовинне «Євангеліє» 1596 року, прикрашене мініатюрами[9].

За переказами старожилів, у 1820-х роках ця церква буда розібрана і перенесена на інше місце. Це було зроблено після одної з найсильніших повеней: «води Дністра тоді підтопили церкву». Про перенесення церкви на нове місце пише й відомий дослідник В.Г. Курдіновський, який обстежив цей храм на початку XX століття відзначає: «Час будівлі церкви невідомо, але розібрана і перенесена вона на інше місце років 80 тому назад. Будівлею дерев’яна, присвячена св. Великомученикові Димитрію»[10].

Тоді ж біля церкви була зведена нова дзвіниця – наполовину кам’яна, покрита гонтом[11]. У 1870-х роках церква і дзвіниця серйозно ремонтувалися, про що було відзначено в Кишинівських єпархіальних відомостях. У жовтні 1875 року «Благочинний 3-го округу Хотинського повіту, при рапорті від 31 минулого жовтня за № 151, представив рапорт священика довіреного йому округу с. Кормань, Василя Кириловича, від 25 жовтня за № 18, який доносить, що він, священик Василь Кирилович, щоб розташувати парафіян до пожертвувань на церкву пожертвував із власності своєї на лагодження місцевої церкви 50 рублів. Таким пожертвуванням своїм він схилив своїх парафіян до різних пожертвувань, а саме: на лагодження ж церкви пожертвувано ними 400 рублів сріблом і крім того куплено тими ж парафіянами 4 свічники перед наместної ікони, бронзові посріблені й два свічники напрестольні в шести свічах в 52 рубля. Також придбані: богослужбові книги, октоїх, требник, пісна тріод в 15 р., два ручних кипарисних хрести в 15 р., хрест процесіонний в 22 р., з корогв плащаниця напівоксамитова кавового кольору в 70 р., ящик на плащаницю в 10 руб., дві пари парчевих священникових одягань, з усім приладом в 70 р., напрестольне парчеве одіяння в 18 руб., пожертвуване на оновлення двох чаш і двох дисків 18 руб., хрестильниці, таза й рукомийника 10 руб., а всього на придбання речей і проведення лагодження церкви ужите 750 рублів сріблом»[12].

Церква села Кормань, 2010 рік. Фото В’ячеслава Свиридюка

На початку XX століття, багато в чому завдяки зусиллям священика церкви села Кулішівки Тимофія Михайловича Доброшинського почалося будівництво нової церкви, про що в «Кишинівських єпархіальних відомостях» за 1903 рік відзначено: «Надається Архіпастирське благословення священикові церкви с. Кулішівки Хотинського повіту, Тимофію Доброшинському, який розташував громаду с. Корманя до відпустки 5013 рублів на будівництво храму в с. Кормані і який зібрав від жертводавців 171 руб. на придбання церковних приналежностей для цього храму».

Крім цього, була оголошена подяка єпархіального начальства: «царанам с. Кормань, Хотинського повіту Миколі Крижановському, Кирилу Кишка, Самсонові Кузі та Василю Лепенко за пожертвування їх на прикрасу місцевого храму».

Будівництво було закінчено у 1909 році. Але того ж року всі зусилля священика і прихожан зникли в пожежі – 31 грудня 1909 року збудована церква згоріла[13]. При цьому, дзвіниця, яка на той час була покрита бляхою, залишилася недоторканою вогнем[14]. І вже у 1910 році прихожани на чолі з церковним старостою Василем Самсоновичес Жало знову почали збирати кошти на новий храм.

Церква будувалася на місці старої, більше десяти років. За деяким даними, в експлуатацію надійшла тільки у 1915 році.

Ні перша, ні друга церква не збереглися до наших днів. Останню в 1961 році за вказівкою чиновників закрили. Щоправда, мешканці села активно протестували проти дій чиновників. Так, наприклад, у 1968 році її самовільно відкрили для богослужіння. Але незабаром церкву знову закрили. Її майно було розграбоване, а те, що вдалося зберегти, було передане в церкви сусідніх сіл. А потім при будівництві Дністровської ГЕС церкву було зруйновано й затоплено водою Дністровського водосховища.

Через необхідність затоплення Корманя, в 1970-х роках старе село перестало існувати. Мешканців було переселено в будинки на рівному узвишші в оточенні лісу. За новим поселенням залишили назву колишнього села. Отож одне із найстаріших сіл стало одним із наймолодших, яке в своїй назві має досить багату історію.

Більше 30-ти років корманьські жителі не мали своєї церкви і свого священика. Щоб похрестити дитину, звінчатись чи навіть похоронити рідних, вони звертались до священників інших сіл. У 1980-х роках, з великими труднощами жителі Корманя добились дозволу у місцевої влади, щоб якщо не церкву, то хоч на території кладовища збудувати хату, де б зберігались ноші та інші речі з старої церкви. Силами жителів і на зібрані кошти жителів села, та за допомогою місцевого колгоспу таку хату було збудовано в 1987 році[15].

Наприкінці 1980-х років, з ініціативи Івана Кишки, Семена Базелюка та Анастасії Гуйван жителі нового Корманя почали оббивати пороги чиновницьких кабінетів, випрошуючи дозволу збудувати церкву. 21 лютого 1991 року, з благословення архієпископа Чернівецького і Буковинського Онуфрія (О.В. Березовського) було освячено місце під забудову нового храму, закладено перший камінь і хрест, котрий і сьогодні зберігається у церкві. Жителі села щороку робили добровільні внески на будівництво церкви грішми, продуктами робочою силою. Їздили також по допомогу у сусідні села і там збирали кошти на будівництво корманьської церкви. Допомагали всі, хто чим міг: місцевий колгосп дав кошти на фундамент, всі інші послуги, що надавав колгосп оплачувались з церковної каси. З церков сусідніх сіл в Кормань передані різні церковні культові речі. Прізвища всіх, хто пожертвував кошти на будівництво церкви, записані і вивішені за олтарем.

Спорудження церкви велося під керівництвом благочинного священика Нестора Чаглея із села Романківці. Відкрились двері новозбудованого храму 1 серпня 1995 року в день обретіння мощів преподобного Серафима Саровського. Освятили його на честь Святого великомученика Димитрія Солунського, який є покровителем усього села. Архієпископ Чернівецький і Буковинськмй Онуфрій (О.В. Березовський) благословив грамотами «Во славу Святої церкви» голову парафіяльної ради – Івана Терентійовича Кишку та його заступника Семена Никифоровича Базелюка, а також весь церковний комітет і всіх прихожан за те, що конкретними справами, думками і молитвами допомагали звести храм[16].

Вчителі Корманської СШ біля церкви, 1963 р. (Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках Дослідження, знахідки, відкриття. – Чернівці «Друк Арт», 2014. – С. 134.)

 

СВЯЩЕННО-І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ[17]

 

Андронік Михайло – із селян. 17 квітня 1920 року затверджений на посаді церковного старости при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту[18].

 

Байдан Борис – із сім’ї духовного звання. Деякий час служив дячком при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. 16 серпня 1942 року висвячений на диякона[19]. 17 серпня 1942 року, в монастирі Каларашовка висвячений на священика і направлений на місце другого священика до Свято-Миколаївської церкви села Надушиця Сорокського повіту (сучасне село Грібова Дрокійського району Республіки Молдова)[20].

 

Беднаревський Михайло Євстафійович (1822–1850) – cин псаломщика села Михалкове Хотинського повіту, Євстафія Васильовича Беднаревського (1787 р.н.) та Анни Стефанівни (1793 р.н.). В 1840-х роках визначений на посаду паламаря при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту.

Загинув у 1850 році: «16-17 січня. У Бессарабської області загинули тою ж смертю [помер від чаду]: в Хотинському повіті – паламар селища Кормань Михайло Беднаревський з дочкою Марією»[21].

Дружина: Ксенія Григорівна Равловська (1825 р.н.) – дочка указаного паламаря села Наславча, Григорія Равловського. Вінчалися 27 квітня 1847 року в Свято-Успенській церкві села Наславча Сорокського повіту.

 

Бешляга Микола Стефанович (1908 р.н.) – син священика Свято-Димитріївської церкви села Кормань 3-го округу Хотинського повіту, Стефана Єрофійовича Бешляги (1882 р.н.) та Олександри Миколаївни Беньковської. Народився 20 січня 1908 року.

Закінчив Кишинівську духовну семінарію. З 1 липня 1930 року служив священиком в селі Сербичани, при Архангело-Михайлівській церкві 6-го округу Хотинського повіту.

За переказами старожилів надалі проживав в селі Коржеуци[22].

 

Бешляга Стефан Єрофійович (1882 р.н.) – із сім’ї духовного звання, народився 28 березня 1882 року в селі Джаман Бендерського повіту[23]. Закінчив три класи Кишинівського духовного училища. Далі навчався в псаломщицькому класі при Архієрейському Домі в м. Кишиневі[24].

14 жовтня 1900 року за резолюцією єпископа Акерманського Аркадія (О.Є. Філонов) призначений виконуючим обов’язки псаломщика при Свято-Димитріївській церкві села Росошани 3-го округу Хотинського повіту. У 1907 році затверджений на посаді. 27 квітня 1908 року за резолюцією єпископа Акерманського Никодима, переміщений на місце псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Коржеуци 4-го округу Хотинського повіту[25]. 21 травня 1909 року єпископом Кишинівським і Хотинським Серафимом (Л.М. Чичагов) висвячений на диякона і залишений на служіння при тій же церкві – на вакансії псаломщика. 8 жовтня 1910 року призначений на штатне дияконське місце при тій же церкві. З 1915 року служив псаломщиком при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту, а з 1919 року – дияконом при тій же церкві.

15 вересня 1919 року С. Бешляга висвячений на священика до Іоанно-Богословської церкви села Мошанець Хотинського повіту. У 1920 році переміщений на місце священика до церкви села Баласінешти Хотинського повіту. У 1927 році повернутий на попереднє місце – в село Кормань. За даними рік на 1940 рік о. Стефан був за штатом і постійно проживав в селі Коржеуци Хотинського повіту[26].

Мав ювілейний знак в пам’ять 300-ліття царювання дому Романових. У 1931 році нагороджений набедреником.

Дружина: Беньковська Олександра Миколаївна (14.01.1884 р.н.) – дочка псаломщика Миколи Стефановича Беньковського (1842 р.н.) та Євдокії Василівни (1848 р.н.). Вінчалися 18 квітня 1904 року в церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Ширівці-Верхні Хотинського повіту[27].

Їхні діти: Микола (1907 р.н.), Олександр (1910 р.н.), Діомід (1912 р.н.).

 

Биховський Спиридон Хрісанфович (1824–1908) – народився 12 грудня 1824 року в селищі Новоселиця Хотинського повіту, в сім’ї священика місцевої церкви Різдва Пресвятої Богородиці, Хрісанфа Тимофійовича Биховського (1790 р.н.) та Катерини Михайлівни (1792 р.н.). Отримав домашню освіту.

12 червня 1846 року єпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) посвячений у стихар і призначений на місце дячка-псаломщика при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. Деякий час він служив при Олександро-Невській церкві села Яноуци 3-го округу Хотинського повіту. 26 червня 1903 року вийшов за штат[28].

14 липня 1904 року нагороджений Золотою медаллю з написом «за старанність», для носіння на шиї на Анненській стрічці.

Друга дружина: Туницька Онисія Мартинівна (1827–1896) – дочка священика. Померла 21 липня 1896 року в селі Кормань[29].

Їхні діти: Василь (1850 р.н.), Олександра (1852 р.н.), Анна (1859 р.н.), Надія, Віра (1864 р.н.), (1972 р.н.).

Помер 20 грудня 1908 року в Іванівцях[30].

 

Бучковський Семен Григорович (1796–1850) – народився в сім’ї дячка-паламаря села Кормань Хотинської райі, Григорія Івановича Бучковського (1745–1835) та Марії (1765 р.н.). Отримав домашню освіту. Священне писання вивчив під наглядом священика.

У 1821 році, за розпорядженням єпархіального начальства, призначений на посаду паламаря при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Романовецького (Романковецького) благочиння Хотинського цинуту. Служив при цій церкві до 1832-х року. Далі вийшов із духовного звання і займався сільським господарством в Кормані[31].

Помер у 1850 року в селі Кормань, де і похований.

Дружина: Марія (1801 р.н.)

Їхні діти: Параскева (1821 р.н.), Фома (1823 р.н.), Павло (1827 р.н.), Петро (1829 р.н.), Андрій (1831 р.н.), Іван (1834 р.н.), Матрона (1839 р.н.).

 

Варзарь Іларіон Іванович (1881–1940) – син священика, народився 28 березня 1881 року.

В служінні з 1898 року. В 1901 році закінчив клас псаломщиків. 21 серпня того ж року призначений виконуючим посаду псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Семеновка Акерманського повіту. У 1906 році переміщений до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Кебабча 1-го округу того ж повіту. Тоді ж призначений псаломщиком до Свято-Успенської церкви села Татарбунар 3-го округу Акерманського повіту.

У 1918 році був висвячений на диякона. На початку 1922 року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Кормань Хотинського повіту. 1 лютого 1922 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Росошани (нині в Кельменецькому районі Чернівецької області). З 1930 до 1940 року – священик при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту[32].

22 листопада 1940 року «убитий Совєтами без будь-яких аргументів». Похований на цвинтарі в селі Ломачинці.

Дружина: Анастасія.

 

Губка Георгій Петрович (1966 р.н.) – служив священиком при Архангело-Михайлівській церкві села Сербичани Сокирянського району Чернівецької області. З 1995 року до 2000 року служив при Свято-Димитріївській церкві села Кормань, того ж району. З 2004 року знаходиться на посаді настоятеля Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Сокирянського району[33].

Отець Георгій, згідно розповідям парафіян, завжди активно брав участь по благоустрою ввірених йому церков, залучає спонсорів для ремонту та відновленню ікон.

 

Доброшинський Тимофій Михайлович (1865–1924) – народився 10 червня 1865 року в селі Ванчиківці Хотинського повіту, в сім’ї священика Михайла Парфенійовича Доброшинського (1823 р.н.) та Єлизавети Григорівни (1828 р.н.). Навчався в Кишинівській духовній семінарії: 23 серпня 1889 року звільнений з 3-го класу – «по малоуспішності».

23 серпня 1889 року визначений на посаду псаломщика при соборній Свято-Покровській церкві м. Хотин Бессарабської губернії[34]. 22 лютого 1892 року єпископом Кишинівським і Хотинським Ісаакієм (І.К. Положенський) висвячений на диякона до тієї ж церкви. 11 листопада 1896 року визначений на священиче місце при церкві Різдва Пресвятої Богородиці с. Кулішівка 3-го округу Хотинського повіту. 14 листопада того ж року, єпископом Акерманським Аркадієм висвячений на священика. 1 листопада 1921 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Глинка Хотинського повіту[35].

З 24 вересня 1890 року до 10 жовтня 1896 року знаходився на посаді завідувача книжковим складом Хотинської повітової Єпархіальної училищної ради. З 12 серпня 1892 року до 10 жовтня 1896 року знаходився на посадах вчителя і законовчителя Хотинської церковно-приходської школи. З 23 вересня 1893 року до 10 жовтня 1896 року був діловодом Хотинського повітового відділення Єпархіальної училищної ради. З 29 грудня 1897 року знаходився на посаді завідувача і законовчителя Кулішівської церковно-приходської школи. З 20 січня до 26 серпня 1899 року безкорисливо виконував обов’язки завідувача і законовчителя церковно-приходської школи села Непоротове Хотинського повіту.

Нагороджений темною бронзовою медаллю «за труди» при першому загальному припису населення 1897 року. За визначенням Кишинівської єпархіальної училищної ради від 8 січня 1903 року, 1 лютого того ж року, «за ревне ставлення до виконання обов’язків завідувачів і законовчителів церковних шкіл» йому оголошена подяка. Того ж 1903 року удостоєний архіпастирського благословення: «Викладається архіпастирське благословення: священикові церкви с. Кулішівка Хотинського повіту, Тимофію Доброшинському, який заохотив громаду села Кормань до відпустки 5013 рублів на будівництво храму в с. Кормань і зібрав від приватних жертводавців 171 руб. на придбання церковного приладдя для цього храму». У 1904 році йому надане архіпастирське благословення «за труди в будівництві храму в с. Кормань Хотинського повіту». У 1912 році до дня Святої Пасхи Його Преосвященством, Преосвященнішим єпископом Серафимом був нагороджений скуфією. У 1917 році нагороджений камилавкою[36].

Помер 31 липня 1924 року в селі Лопатник Хотинського повіту.

Дружина: Гловатинська Марія Созонтовна (1874–1901). Народилася 9 березня 1874 року. Померла 13 червня 1901 року в селі Кулішівка[37].

Їхні діти: Катерина (23.11.1892 р.н.)[38], Олександра (27.04.1895 р.н.)[39], Євгенія (20.12.1896 р.н.), Єлизавета (26.08.1898 р.н.), Олена (23.04.1900–25.05.1900), Килина (13.06.1901–09.05.1902).

 

Довбенко Олександр Васильович – уродженець села Ломачинці. Закінчив Одеську духовну семінарію. З 2008 року служить священиком при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Кулішівка і при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Сокирянського району Чернівецької області (за даними на 2009 – 2015 рр.).

 

Жушков Антоній Іванович (1873 р.н.) – син псаломщика Свято-Георгіївської церкви села Дельжинери Акерманського повіту, Іоанна Парфентійовича Жушкова (1849 р.н.) та Кіріякії Філіпівни (1852 р.н.). Навчався в Ізмаїльському духовному училищі. У 1905 році закінчив Кишинівську духовну семінарію і висвячений на священика.

У 1906 році, будучи священиком села Сарата-Резеш Кишинівського повіту, на увазі повного незнання їм молдавської мови, а парафіянами – російського, за власним проханням, переміщений, до Свято-Димитріївської церкви села Кормань 3-го округу Хотинського повіту. 14 лютого 1911 року переміщений до Свято-Успенської церкви містечка Резина 2-го округу Оргеївського повіту. Там він служив і за даними на 1922 рік[40].

10 квітня 1910 року, архієпископом Кишинівській і Хотинським Серафимом (Л.М. Чичагов), нагороджений набедреником.

Їхні діти: Ніна (1903 р.н.), Юлія (1906 р.н.).

 

Каймакан Василь Никонович (1887–1978) – із сім’ї духовного звання, народився 1 серпня 1887 року. Навчався і Ізмаїльському духовному училищі – вибув в червні 1899 року з першого класу. 7 лютого 1907 року закінчив Кишинівську псаломщицьку школу.

7 лютого 1907 року призначений виконуючим посаду псаломщика при церкві села Трайстень (Плопь) 2-го округу Сорокського повіту. 23 листопада 1909 року звільнений з цієї посади в зв’яжу з призивом до війська царської армії – прослужив до 2 жовтня 1910 року в якості церковника і керівника полковим церковним хором[41].

18 березня 1913 року за резолюцією єпископа Акерманського Гавриїла призначений виконуючим посаду псаломщика при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. 20 липня 1914 року призваний із запасу на військову службу – учасник Першої світової війни.

У 1917 році переміщений до Харлампіївської церкви села Алуат Кагульського повіту. У 1920 році призначений на місце псаломщика при церкві Святих Архангелів села Борогань Кагульського повіту. З 1 серпня 1925 року перебував на посаді псаломщика при Кафедральному соборі міста Кагул.

У 1948 році, єпископом Кишинівським і Молдавським Венедиктом (В.Г. Поляков), висвячений на диякона, а потім – у пресвітера. У священному сані служив в Кишинівській єпархії 15 років. У 1963 році через хворобу вийшов за штат[42].

Помер 3 березня 1978 року. Похований на цвинтарі м Кишинева.

 

Кирилович Василь Григорович (1834 р.н.) – народився 30 січня 1834 року в селі Клокушна Хотинського повіту, в сім’ї священика Григорія Стефановича Кириловича (1794 р.н.) та Олександри Павлівни (1799 р.н.). Отримав домашню освіту.

11 березня 1852 року був визначений на один рік дячком до Архангело-Михайлівської церкви с. Романківці Хотинського повіту. 15 березня 1858 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов), висвячений на диякона до собору в місті Хотин. 5 березня 1859 року він переміщений до іншої церкви. 1 червня 1865 року висвячений на священика до Іоанно-Богословської церкви с. Мошанець Хотинського повіту.

З 1873 року служив священиком при Свято-Димитріївській церкві села Кормань 3-го округу Хотинського повіту. У 1875 році: «Благочинний 3-го округу Хотинського повіту, при рапорті від 31 минулого жовтня за № 131, представив рапорт священика ввіреного йому округу с. Кормань, Василя Кириловича, від 25 жовтня за № 18, який доносить, що він, священик Василь Кирилович, щоб заохотити парафіян до пожертвувань на церкву пожертвував з власності своєї на лагодження місцевої церкви 50 рублів. Таким пожертвуванням своїм він схилив своїх парафіян до різних пожертв, а саме: на лагодження церкви пожертвувано ними 400 рублів сріблом і крім того куплено тими ж парафіянами 4 підсвічники перед намістними іконами, бронзові посріблені і два підсвічники напрестольне в шести свічках в 52 рубля. Також придбано: богослужбові книги, октоїх, требник, пісна триод в 15 р., два ручних кипарисових хреста в 15 р., хрест процесійний в 22 р., 3 хоругви, плащаниця напівбархатна кавового кольору в 70 р., ящик на плащаницю в 10 руб., дві пари парчових священицьких шат, з усім приладом в 70 р., напрестольне парчове вбрання в 18 руб., пожертвувано на поновлення двох чаш і двох дисків 18 руб., хрестильниця, таза і рукомийника 10 руб., а всього на придбання речей і виробництво лагодження церкви вжито 750 рублів сріблом»[43].

1 липня 1868 року нагороджений набедреником «у заохочення про благу опіку свого парафіяльного Храму»[44]. Ухвалою Святішого Синоду від 16-30 червня 1876 року, надане благословення Святішого Синоду з видачею встановленої грамоти: «прихожанам сіл. Кормань і священику того ж села Василю Кириловичу». 24 квітня 1880 року за наказом Його Імператорської Величності і визначенню Святішого Синоду, нагороджений благословенням Святішого Синоду без грамоти. У 1888 році, до дня Святої Пасхи, Святішим Синодом нагороджений скуфією.

19 січня 1903 року, за власним проханням, звільнений за штат.

Дружина: Калерія Іванівна (1836 – 1896). Померла 26 липня 1896 року в селі Кормань[45].

Їхні діти: Марія, Анна (1860 р.н.), Феофан (1862 р.н.), Олександра (1867 р.н.), Григорій (1870 р.н.).

 

Козак Порфирій – із сім’ї духовного звання. Вчився в Кишинівській духовній семінарії. 1 березня 1938 року визначений на посаду псаломщика при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту[46].

 

Кравченко Тимофій Петрович (1885 р.н.) – із селян Подільської губернії. Народився 10 червня 1885 року[47]. Закінчив однокласне народне училище в селі Конищів Ушицького повіту Подільської губернії. З 2 листопада 1904 року до 19 грудня 1905 року навчався церковному уставу в Свято-Троїцькому монастирі в м. Кам’янець-Подільський.

19 грудня 1905 року за наказом єпископа Балтського Димитрія (Д.І. Абашидзе) визначений виконуючим посаду псаломщика при церкві села Соболівка Подільської губернії. З грудня 1906 року і до лютого 1907 року відбував військову службу.

З 8 жовтня 1907 року виконував посаду псаломщика при Свято-Димитріївській церкві села Кормань 3-го округу Хотинського повіту Бессарабської губернії. 18 травня 1911 року за резолюцією єпископа Кишинівського і Хотинського Володимира (Ф.О. Сеньковський) затверджений на посаді[48].

9 лютого 1913 року, за власним проханням, переміщений виконуючим обов’язки псаломщика при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Кишло-Замжиєво 4-го округу Хотинського повіту (сучасне село Подвір’ївка Кельменецького району Чернівецької області). 19 грудня 1925 року затверджений на посаді. Прослужив там до кінця життя і похований на території церкви.

В селі Подвір’ївка про дяка-псаломщика Кравченка згадують і в наші дні: «До нас дійшли розмови про дяка Кравченка. Коли в 1939 році румуни змушені були повернутися за Прут, пішов з ними і священник Думінтей. Дяк залишився сам. Жив він поруч із церквою, день і ніч наглядав за нею. І коли нова влада почала вимагати, аби розібрати добротний кам’яний паркан, яким було обнесено храм, він категорично відмовився. Розумів, що ризикує життям своїм і своїх рідних, але відстояв недоторканість церковного майна. А по смерті похований на території церкви»[49].

Дружина: Кирилович Олена Тимофіївна (1888 р.н.) – дочка псаломщика Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка Хотинського повіту, Тимофія Кириловича ( — 1896) та Віри.

Їхні діти: Борис (02.05.1910 р.н.), Всеволод (22.12.1911 р.н.), Марія (15.07.1913 р.н.), Клавдія (09.07.1915 р.н.), Олександра (09.07.1915 – 18.05.1916).

 

Кульчицький Михайло Прохорович (1882 р.н.) – народився 6 вересня 1882 року в селі Санеівці Хотинського повіту, в сім’ї псаломщика Прохора Миколайовича Кульчицького (28.07.1856 р.н.) та Анни Василівни (1860 р.н.). Навчався в Єдинецькому духовному училищі (за даними на 1895 рік). Закінчив повний курс Кишинівської духовної семінарії – за другим розрядом.

9 вересня 1903 року визначений на священиче місце до Свято-Димитріївської церкви с. Кормань 3-го округу Хотинського повіту. 28 вересня того ж року єпископом Кишинівським і Хотинським Іаковом (І.О. Пятницкий) висвячений на священика до вищеозначеної церкви. 6 жовтня 1905 року переміщений на друге священицьке місце при Свято-Вознесенській церкві села Колінківці 2-го округу Хотинського повіту[50]. За даними на 1908 рік М. Кульчицький вступив в число братії Спасо-Єлеазарівської пустелі Псковської губернії[51].

Дружина: Полянська Домнікія Василівна (1883–1906) – дочка священика Василя Савіновича Полянського (1854 р.н.) та Катерини Олександрівни Главан (1860 р.н.). Вінчалися 6 липня 1903 року в Свято-Вознесенській церкві села Колінківці[52]. Померла 9 червня 1906 року[53].

Діти: Сергій (04.09.1904 р.н.). Його усиновили священик Володимир Євграфович Раєцький (1879–1835) та його дружина Петранич Олімпіада Ксенофонтівна (20.07.1884 р.н.)[54].

 

Лайу Костянтин – служив дячком при церкві села Динжень Сорокського повіту. 16 серпня 1942 року висвячений на диякона до Свято-Димитріївської церкви села Кормань Хотинського повіту[55]. 1 вересня 1942 року затверджений на посаді[56].

 

Ніколаєв Дмитро Дмитрович (1886 р.н.) – із сім’ї світського звання. Навчався в Кишинівській духовній семінарії – вибув 23 жовтня 1907 року з 6-го класу «за невнесок плати за правонавчання».

15 червня 1908 року за резолюцією єпископа Акерманського Никодима призначений виконуючим обов’язки псаломщика при Свято-Георгіївській церкві села Волонтіровка 3-го округу Акерманського повіту. 6 жовтня 1909 року, за власним проханням, і за резолюцією того ж самого єпископа він звільнений з цієї посади.

10 березня 1911 року, після того як витримав іспити на священика, Дмитро Ніколаєв визначений на священиче місце до Свято-Димитріївської церкви села Кормань 3-го округу Хотинського повіту. 25 березня 1911 року Преосвященним Никодимом висвячений на диякона, а 27 березня, єпископом Кишинівськім і Хотинським Серафимом (Л.М. Чичагов), – на священика, після чого виїхав на парафію[57]. 6 вересня 1916 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Карпешти 4-го округу Ізмаїльського повіту[58].

За резолюцією єпископа Кишинівського і Хотинського Серафима (Л.М. Чичагов) від 28 березня 1894 року нагороджений набедреником.

Дружина: Петрова Олександра Іванівна (05.01.1889 р.н.) – із селян.

Їхні діти: Борис (19.05.1909 р.н.), Дмитро (03.01.1911 р.н.), Валентина (21.10.1913 р.н.).

 

Сімашкевич Антоній Євстафійович (1801 р.н.) – син священика села Кормань, Євстафія Тимофійовича Сімашкевича (1768–1838). У 1821 році затверджений на посаді дячка при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. Наприкінці 1820-х років був переміщений до іншої церкви[59].

 

Сімашкевич Василь Лазарович (1832 р.н.) – народився 31 січня 1832 року в сім’ї священика Свято-Димитріївської церкви с. Кормань, Лазаря Євстафійовича Сімашкевича (1805 р.н.) та Олени Андріївни (1812 р.н.). Отримав домашню освіту.

13 листопада 1849 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов), посвячений у стихар і призначений на місце паламаря при Архангело-Михайлівській церкві с. Романківці Хотинського повіту. 18 грудня 1853 року визначений на місце псаломщика при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. 29 червня 1865 року, єпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов), висвячений на диякона до церкви с. Мірєнь Кишинівського повіту. 15 липня 1865 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Кормань 3-го округу Хотинського повіту – на паламарському окладі[60]. У 1907 році вийшов за штат[61].

14 липня 1904 року «за п’ятдесятирічну службу» Василь Сімашкевич нагороджений орденом Святої Анни III-го ст.

Дружина: Анастасія Федорівна (1836 р.н.).

Їхні діти: Олександр (1856 р.н.), Микола (09.05.1862 р.н.), Федір (1866 р.н.), Віра (17.09.1867 р.н.), Марія (1868 р.н.), Ольга (1874 р.н.).

 

Сімашкевич Євстафій Тимофійович (1768–1838) – шляхтич, уродженець Подільської губернії. Отримав домашню освіту. 19 травня 1798 року, єпископом Проїлавським Парфенієм II, висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Кормань Хотинської райї[62]. Там він прослужив до кінця свого життя. В липні 1838 року звільнений за штат. Того ж року помер.

Дружина: вдовів до 1824 року.

Їхні діти: Антоній (1801 р.н.), Лазар (1805 р.н.).

 

Сімашкевич Іларіон Лазарович (1841 р.н.) – народився 28 березня 1841 року в селі Кормань Хотинського повіту, в сім’ї священика Лазаря Євстафійовича Сімашкевича (1805 р.н.) та Олени Андріївни (1812 р.н.). Навчався в Каларашовському чоловічому монастирі. 30 вересня 1859 року визначений на місце паламаря при церкві села Яноуци Хотинського повіту. 27 березня 1862 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) висвячений на диякона до церкви села Костичани того ж повіту. 15 березня 1864 року, тим же архієпископом, висвячений на священика до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. 25 травня 1870 року, за розпорядженням єпархіального начальства, переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Толбуряни, того ж повіту. З 1877 до 1880 року він був законовчителем в Толбурянському народному училищі. 12 лютого 1877 року переведений до Свято-Миколаївської церкви села Дрепкауци (рум. Drepcăuţi) 4-го округу Хотинського повіту. У 1905 році переміщений до Свято-Покровської церкви села Вовчинець 3-го округу Хотинського повіту[63]. Але незабаром повернувся назад у Дрепкауци. У 1909 році вийшов за штат[64].

25 травня 1877 року одержав благословення від Святішого Синоду, з грамотою.

Дружина: Єлизавета Костянтинівна (1838 р.н.).

Їхні діти: Олександр (23.11.1864 р.н.), Юстин (01.06.1867 – 05.02.1872), Михайло (06.09.1869 р.н.), Олександра (16.02.1874 р.н.), Юлія (15.07.1876 р.н.), Порфирія (1879 р.н.).

 

Сімашкевич Лазар Євстафійович (1805 р.н.) – син священика с. Кормань, Євстафія Тимофійовича Сімашкевича (1768–1838). Отримав домашню освіту. 2 серпня 1829 року визначений дяком до Свято-Димитріївської церкви с. Кормань Хотинського повіту. 4 вересня 1838 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) висвячений на священика до тієї ж церкви[65].

Дружина: Струтинська Олена Андріївна (1812 р.н.).

Їхні діти: Василь (1832 р.н.), Євдокія (1834 р.н.), Терентій (1838 р.н.), Іларіон (1841 р.н.), Єфросинія (18.01.1846 р.н.).

 

Сокирка Микита Георгійович (1894 р.н.) – народився 24 травня 1894 року. Навчався в школі псаломщиків. 1 листопада 1926 року визначений псаломщиком до Свято-Димитріївської церкви с. Кормань Хотинського повіту. Повторно затверджений на тій же посаді 1 квітня 1942 року. У 1944 році емігрував до Румунії. Того ж року затверджений псаломщиком в приході Шупа повіту Бакеу[66].

Дружина: Олександра Павлівна.

Їхні діти: Марія (01.04.1929 р.н.)[67].

 

Соломон Самуїл Семенович (1896 р.н.) – народився 20 серпня 1896 року. 15 вересня 1920 року призначений псаломщиком до Свято-Димитріївської церкви с. Кормань Хотинського повіту[68]. 1 вересня 1926 року вийшов у відставку[69].

Дружина: Анна Венедиктівна.

Їхні діти: Клавдія (29.07.1922 р.н.)[70], Георгій (01.04.1924 р.н.)[71], Валентина (23.02.1926 р.н.)[72].

 

Софонцев Георгій (1896 р.н.) – народився 29 квітня 1896 року. Вчився в школі псаломщиків. 12 квітня 1917 року затверджений на посаді псаломщика при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Вовчинець 3-го округу Хотинського повіту[73]. Там він служив і за даними на 1930 рік[74]. В 1940-1941 роках, при радянській владі, здійснював богослужіння в Свято-Димитріївській церкві села Кормань Секурянської волості Чернівецької області. За те що взяв на себе обов’язки священика, у 1942 році, за розпорядженням Румунського Святого Синоду він був відсторонений від посади, без права відновлення в сані[75].

 

Споялов Федір (1899 р.н.) – із сім’ї духовного звання, народився 17 лютого 1899 року[76]. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 15 жовтня 1923 року визначений на місце священика при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. У 1927 році переміщений на місце священика до Свято-Миколаївської церкви села Булбока 6-го округу Хотинського повіту[77].

Дружина: Марія Григорівна.

Їхні діти: Віталій (10.04.1925 р.н.)[78].

 

Суманевич Семен Григорович (1818–1860) – син дячка Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка Хотинського повіту, Григора Яковича Суманевича (1784 р.н.) та Марії Іванівни (1790 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

3 червня 1836 року визначений на місце паламаря при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. 3 квітня 1839 року, за власним проханням і за указом Кишинівської духовної консисторії, він переміщений на місце паламаря при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту. 28 червня 1845 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) посвячений у стихар. 20 жовтня 1847 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Л. Попов) висвячений на диякона до тієї ж церкви – на паламарському окладі[79].

Помер 6 березня 1860 року в Шебутинцях[80].

Дружина: Сепфора Григорівна (1827 р.н.).

Їхні діти: Михайло (1850 р.н.), Мелетій (1856 – 13.01.1858).

 

Топорницький Іоанн Костянтинович (1809 р.н.) – син священика села Карликів Хотинського повіту, Костянтина Семеновича Топорницького (1769 р.н.) та Анастасії Євстафіївни (1780 р.н.). Отримав домашню освіту.

14 жовтня 1832 року визначений паламарем до Свято-Димитріївської церкви села Кормань Хотинського повіту. В подальшому він переведений до іншої церкви[81].

За даними на 1835 рік був неодружений.

 

Туницький Феофан Мартинович (1828 р.н.) – син священика Мартина Тимофійовича Туницького (1791 р.н.). Народився в селі Каплівка Хотинського повіту. В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

3 листопада 1846 року за резолюцією архієпископа Кишинівського і Хотинського Іринарха (Я.Д. Попов) посвячений у стихар і визначений на посаду паламаря при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. 28 грудня 1852 року висвячений на диякона до Свято-Миколаївської церкви села Толбуряни того ж повіту[82].

Дружина: Софія Федорівна (1833 р.н.).

Їхні діти: Февронія (1853 р.н.).

 

Чубук Борис Георгійович (1896 р.н.) – народився 13 травня 1896 року в сім’ї священика Свято-Михайлівської церкви болгарської колонії Ердек-Бурно 1-го округу Ізмаїльського повіту, Георгія Ісайовича Чубука (1869 р.н.). У червні 1916 року закінчив Кишинівську духовну семінарію – за другим розрядом.

20 вересня 1916 року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви с. Кормань 3-го округу Хотинського повіту[83]. З 1925 року служив при Свято-Миколаївській церкві с. Молєшти 2-го округу Лапушнянського повіту[84].

Дружина: Олександра Василівна.

Їхні діти: В’ячеслав (15.08.1917 р.н.)[85].

 

Шинкевич Андрій Варфоломійович (1824 р.н.) – син паламаря Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка Хотинського повіту, Варфоломія Михайловича Шинкевича (1795 р.н.) та Юліани Іванівни (1798 р.н.)[86]. Отримав домашню освіту.

14 червня 1853 року за резолюцією архієпископа Кишинівського і Хотинського Іринарха (Я.Д. Попов) визначений на місце паламаря при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту[87]. 8 грудня 1854 року переміщений на ту ж посаду при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці Хотинського повіту. У 1854 році затверджений на посаді.

 

Штіука (Штівка) Петро – син священика. Псаломщик при церкві села Кормань Хотинського повіту. Звільнений з посади 15 серпня 1920 року[88].

 

_______________________________________________

 

[1] Проски – права притока річки Ярової. Тепер цей гідронім не фіксується.

[2] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 247. – С. 209-210.

[3] Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 124-125.

[4] Курдиновский В. Список древнейших церквей Бессарабской губернии (окончание) // КЕВ, 1908. – № 22-23. – С. 869.

[5] Древнейшие типичные православные церкви Бессарабии (Часть 1-я) / Издано под редакцией преподователя Кишиневской духовной семинарии Василия Курдиновского. – Кишинев: Епархиальная типография, 1918. (ТБЦИАО, вып. 10.). – С. 3.

[6] Рідуш Б. Т. Печерний храм у с. Кормань // Буковина — мій рідний край: III історико-краєзнавчої конференції молодих дослідників, студентів та науковців, Чернівці, 17 трав. 1998 p.: Матеріали. – Чернівці, 2000. – С. 22-23; Ридуш Б.Т. Скально-пещерный комплекс в с. Кормань // Buletin Ştiinţific. Revista de Etnografie, Ştiinţele Naturii şi Muzeologie (Serie Nouă) / Muzeul Naţional de Etnografie şi Istorie Naturală a Moldovei. – Chișinău, 2005. – Vol. 3 (16). – С. 256-259.

[7] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви Хотинского уезда села Корманя, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 122.

[8] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // ТБГУАК, 1907. – Т. III. – С. 260.

[9] Запаско Я.П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. – Львів: «Світ», 1995. – С. 93.

[10] Курдиновский В. Список древнейших церквей Бессарабской губернии (окончание) // КЕВ, 1908. – № 22-23. – С. 869.

[11] Ведомость о Димитриевской церкви Хотинского уезда селения Корманя, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 509.

[12] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 219 – 220.

[13] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Кормань, за 1911 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа Хотинского уезда за 1911 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 217. – Арк. 81.

[14] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Кормане, за 1914 год // Кишиневская духовная консистория. Клировая ведомость 3-го округа Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 220. – Арк. 87.

[15] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 220.

[16] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 221.

[17] Автором цього матеріалу раніше вже були надані дані про служителів православного храму села Кормань, зокрема в книгах «Історія Сокирянщини в документах и матеріалах» і «Православна Церква на Сокирянщині» . Окрім того, історико-краєзнавчі дослідження стосовно окремих сокирянських православних церков і біографічні дані про їх служителів наведені в низці статей, опублікованих в друкованих виданнях, в публікаціях на сайті «Сокирянщина» і в історико-краєзнавчому альманасі «Сокирянщина». З часом автором були зібрані додаткові данні, які дозволили збільшити сам список осіб, уточнити раніше відомі факти і виправити деякі помилки.

[18] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 340.

[19] Cronica eparhiei // BB, 1942. – Anul 1, № 4, Iulie-Septembrie. – P. 237.

[20] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 353.

[21] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 362.

[22] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 367.

[23] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви Хотинского уезда 3-го округа с. Росошан за 1902 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 199. – Арк. 40зв – 41.

[24] Ведомость о Св.-Арх.-Михайловской церкви, состоящей 4-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии в селении Коржеуцах, за 1915 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1915 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 223. – Арк. 98зв.

[25] Ведомость о Св.-Арх.-Михайловской церкви, состоящей 4-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии в селении Коржеуцах, за 1915 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1915 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 223. – Арк. 98зв.

[26] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 367 – 368.

[27] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ширівці за 1904-1907 роки. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 375. – Арк. 38зв – 39.

[28] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 375.

[29] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть громадян с. Кормань церкви Святого Дмитрія (Сокирянський р-н) за 1892-1900 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 742. – Арк. 188зв – 189.

[30] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Св.-Александро-Невскую церковь седа Яноуц, 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1908 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян села Іванівці (Яноуци) за 1907-1909 рр.– ДАЧО, ф. 1245, оп. 8, спр. 45.

[31] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 383.

[32] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 384 – 385.

[33] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 419.

[34] Ведомость о Свято-Покровской церкви уездного города Хотина, за 1892 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1892 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 194. – Арк. 5зв.

[35] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 429.

[36] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 429.

[37] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Кулішівка за 1891-1892, 1899-1902, 1904-1910 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 66. – Арк. 118зв – 119.

[38] Книга реєстрації актів про народження, одруження, смерть громадян м. Хотин за 1892 р. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 296. – Арк. 32зв.

[39] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Покровскую соборную церковь города Хотина 1-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1895 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян м. Хотин за 1895 р. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 302. – Арк. 16зв.

[40] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 444.

[41] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Кормане, за 1914 год // Кишиневская духовная консистория. Клировая ведомость 3-го округа Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 220. – Арк. 90зв.

[42] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 458.

[43] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 470.

[44] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1868. – № 22. – С. 259.

[45] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть громадян с. Кормань церкви Святого Дмитрія (Сокирянський р-н) за 1892-1900 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 742. – Арк. 189зв – 190.

[46] Mișcarea în cler // EH, 1938. – № 21. – P. 132.

[47] Ведомость о Свято-Рождество-Богородичной церкви, состоящей 4-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии в с. Кишло-Замжиево, за 1915 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1915 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 223. – Арк. 213зв.

[48] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Кормань, за 1911 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа Хотинского уезда за 1911 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 217. – Арк. 84зв – 85.

[49] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 486.

[50] Ведомость о Свято-Вознесенской церкви села Коленкоуц 2-го округа Хотинского уезда, за 1906 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов 2-го округа Хотинского уезда за 1906 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 207. – Арк. 48зв – 49зв.

[51] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 502.

[52] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Колінківці за 1888-1889, 1895-1904, 1907, 1911-1912, 1915, 1924-1926 роки. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 131. – Арк. 193зв – 194.

[53] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Колінківці за 1905-1907 роки. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 134. – Арк. 165зв – 166.

[54] Ведомость о Рождество-Богородичной церкви, состоящей в 1-м округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селении Пашкоуцы, за 1909 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1909 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 212. – Арк. 158зв.

[55] Cronica eparhiei // Biserica Basarabeană: Organul Eparhiei Hotinului. – Bălţi: Tipografia Eparhială, 1942. – Anul 1, № 4, Iulie-Septembrie. – P. 237.

[56] Cronica eparhiei // Biserica Basarabeană: Organul Eparhiei Hotinului. – Bălţi: Tipografia Eparhială, 1942. – Anul 1, № 7, Decemvrie. – P. 450.

[57] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Кормане, за 1914 год // Кишиневская духовная консистория. Клировая ведомость 3-го округа Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 220. – Арк. 89зв.

[58] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 557.

[59] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 642.

[60] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 643.

[61] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Кормане, за 1914 год // Кишиневская духовная консистория. Клировая ведомость 3-го округа Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 220. – Арк. 90зв – 91.

[62] Формулярная ведомость о священно-и церковнослужителях и их мужеска пола детях, находящихся в селении Кормань, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 37. – Арк. 69-70.

[63] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 643-644.

[64] Ведомость о Св.-Николаевской церкви, состоящей 4-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии в с. Дрепкоуцах, за 1915 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1915 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 223. – Арк. 60зв — 61.

[65] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 644.

[66] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 654.

[67] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть за 1926-1931 рр. по с. Кормань Сокирянського району. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 165. – Арк. 131зв – 132.

[68] Mișcarea în clerul de mir // Luminatorul, 1920. – № 10. – P. 3.

[69] EH, 1926. – № 15-16. – P. 176.

[70] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Кормань за 1920-1925 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 64. – Арк. 119зв – 120.

[71] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Кормань за 1920-1925 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 64. – Арк. 199зв – 200.

[72] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть за 1926-1931 рр. по с. Кормань Сокирянського району. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 165. – Арк. 4зв – 5.

[73] Episcopia Hotinului. Date istorice și statistice: 1923–1925. – Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească»,1925. – P. 130; Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1917. – № 15-16. – С. 75.

[74] Episcopia Hotinului. Anuar. / Valeriu Ciobotaru. – Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească»,1930. – P. 93.

[75] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 658.

[76] Episcopia Hotinului. Date istorice și statistice: 1923–1925. – Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească»,1925. – Р. 126.

[77] Episcopia Hotinului. Anuar. / Valeriu Ciobotaru. – Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească»,1930. – Р. 103.

[78] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Кормань за 1920-1925 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 64. – Арк. 243зв – 244.

[79] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 671.

[80] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть громадян с Шебутинці церкви Успення Пресвятої Богородиці (Сокирянський р-н) за 1858-1861 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 890. – Арк. 21зв – 22.

[81] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 678.

[82] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Хотинского уезда селения Толбурян, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 134зв.

[83] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1916. – № 39. – С. 215.

[84] AAC, 1930. – Р. 53.

[85] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Кормань за 1916-1919 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 63. – Арк. 41зв – 42.

[86] Ведомость о Иоанно-Богословской церкви Хотинского уезда селения Ветрянки, за 1832 год // Клировые ведомости приходов Хотинского уезда за 1832 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 48. – Арк. 151зв.

[87] Ведомость о Димитриевской церкви Хотинского уезда селения Корманя, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 511зв – 512.

[88] Mișcarea în clerul de mir // Luminatorul, 1920. – № 9. – P. 3.

3 комментария на «Свято-Димитріївська церква села Кормань»

  1. РС в 06.11.2020 at 6:27

    Доброго дня, Олексій
    чи не знаєте ви чи збереглися ревізьки казки або сповідні розписи села Кормань?

  2. Олексій в 08.11.2020 at 20:38

    В Національному архіві Республіки Молдова в м. Кишиневі зберігаються ревізькі казки, які були складені: 25 квітня 1834 року, 25 вересня 1850 року і 10 березня 1859 року. Щодо сповідних розписів Свято-Димитріївської церкви села Кормань, то мені на очі вони не попадали; даних про ці списки я не зустрічав також в каталогах, довідниках і реєстрах Державного архіву Чернівецької області. А ось метричні книги в ДАЧО є: за 1818; 1821-1822; 1827-1828; 1833; 1839; 1842; 1844; 1849-1853; 1857-1871; 1880-1900; 1916-1925, 1926-1931 роки.

  3. Олексій в 08.11.2020 at 21:13

    Вибачте, упустив з уваги: в Державному архіві Чернівецької області є сповідний розпис Свято-Димитріївської церкви села Кормань Хотинського цинуту за 1822 рік: ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 34.

Залиште свій коментар