Священицький рід Чернявських села Коболчин

Автор: admin

Олексій МандзякКоболчин-церква2

За офіційними даними, в 1784 році в селі Коболчин, яке в той час було частиною Хотинської райї, «старанням священиків і парафіян»[1] на місці старої церкви, була зведена «з древа доброго» і освячена нова Свято-Миколаївська церква[2], на честь Миколая Чудотворця. За спогадами старожилів, які записав Василь Курдіновський на початку XIX століття, церква була побудована набагато раніше офіційної дати (тоді було лише проведено ремонт) — у середині XVIII століття: «За архітектурою надзвичайно нагадує церкву Запорізької Січі, як вона малюється на ілюстраціях»[3]. У 1909 році в Коболчині була побудована нова церква «дерев’яна, покрита бляхою», також Свято-Миколаївська[4], яка через деякий час згоріла. У 1937 році в селі освятили новий храм, на цей раз кам’яний (камінь брали в яру неподалік від села) з дерев’яним куполом[5]. 20 лютого 2012 і цю церкву теж наздогнало нещастя — вона майже повністю згоріла (пожежа знищила купол, іконостас і покрівлю церкви).

biserica

Церква св. Миколая Чудотворця. Знищена після Другої світової війни. Фото, В. Курдіновського. 1915 р. Джерело: Curdinovschi V. Сele mai vechi biserici de lemn din jud. Hotin. Revista Societăţii Istorico-Arheologice Bisericeşti. – Chişinău, 1925. — № 16 – P. 64.

Озираючись назад в історію села Коболчин, складається враження, що якийсь рок переслідує його храми. Перекази оповідають, що ще до церкви побудованої в 1784 році, було як мінімум дві і обидві були знищені вогнем[6].

За ті роки існування храмів у Коболчині, які простежуються документально, при них прослужило багато священиків. Багато із них належали до відомих в Бессарабії та сусіднього Подолілля священицьким родам. Деякі із цих родів простежували свою історію на кілька століть тому. Священицькі роди фіксуються на території Сокирянщини вже в XVI-XVII століттях, а в деяких сусідніх районах і те раніше. Відомий філолог і семіотик Б.А. Успенський зазначає: «Відсутність у православного духовенства целібату природно приводило до того, що священство ставало в певній мірі спадковим заняттям. У результаті вже у відносно ранню епоху встановлюються священицькі роди, які налічують багато поколінь»[7].

Одним із священицьких родів, історія якого найтіснішим чином переплітається з історією села Коболчин і з історією храмів цього села, а також з історією деяких інших сіл і храмів Сокирянщини, є рід Чернявських. Представники цього роду служили священиками, дияконами, дячками і паламарями. Їх доньки в більшості відомих нам випадків виходили заміж за чоловіків з таких же сімей служителів церкви, а сини брали в дружини дочок служителів маючих духовне звання. Першим із відомих, так би мовити засновником коболчинської гілки Чернявських можна вважати священика Никифора Чернявського.

Никифор Чернявський

Никифор Прокопович Чернявський (1777 р.н.), отримав домашню освіту — був навчений батьками писати і читати. Деякий час служив дяком при Михайлівській церкві в селі Окниця Хотинської райї. 13 травня 1801 був висвячений у сан диякона єпископом Дорофієм[8]. За даними на 1814 рік він служив священиком при Свято-Миколаївській церкві села Коболчин[9]. 28 червня 1819 року о. Никифор отримав грамоту від митрополита Кишинівського і Хотинського Гавриїла (Бенулеску-Бодоні), якою йому було підтверджено право служити священиком при коболчинській церкві[10].

30 жовтня 1818 Никифора Чернявського затверджують благочинним Коболчинського благочиння. В той час села Сокирянщини відносилися до Коболчинського і Романовського (Романковського) благочиння. Коболчинське благочиння складали села Коболчин, Сокиряни, Наславча, Волошкове, Василівка, Ожеве, Ломачинці, Непоротове, Гвіздівці, Михалкове та Білоусівка; Романівське (Романковське) благочиння – це села Романківці, Сербичани, Вітрянка, Кулішівка, Кормань, Шебутинці, Молодове, Селище, Яноуци, Новоселиця, Росошани, Гриманкоуци, Карликів і Вашківці.

Отець Никифор був нагороджений хрестом для духовенства в пам’ять війни 1812 року[11], яким, як відомо, нагороджували всіх священиків Російської православної церкви від митрополитів до приходських священиків включно, які перебували у сані до 1 січня 1813 року[12].

biserica02

Іконостас церки св. Миколая Чудотворця, побудованої в 1784 році. Фото, В. Курдіновського. 1915 р. Джерело: Curdinovschi V. Сele mai vechi biserici de lemn din jud. Hotin. Revista Societăţii Istorico-Arheologice Bisericeşti. – Chişinău, 1925. — № 16 – P. 65.

Помер Никифор Чернявський у другій половині 1820-х років, в Коболчині, де його й поховали.

Його дружиною була матушка Феодосія (1782 р.н.), яка почила в Бозі раніше свого чоловіка. У батька Никифора та матушки Феодосії було шестеро дітей: четверо синів — Феодосій, Василь, Дмитро, Георгій, і дві дочки — Катерина (1811 р.н.)[13] та Анастасія (1814 р.н.)[14] (обидві народилися в Коболчині).

Феодосій Чернявський

Феодосій (1796 р.н.), народився в с. Окниця Хотинської райї. Отримав домашню освіту. У 1818 році його визначели до коболчинської церкви на посаду дячка[15]. У 1820 році Феодосій подає прохання до Кишинівської духовної дикастерії, про зведення його в сан священика[16]. Його прохання було відхилено, тим не менш, 25 вересня 1820 року (за іншими даними 1821 року) він висвячений у сан диякона єпископом Димитрієм, за благословінням митрополита Кишинівського і Хотинського Гавриїла (Бенулеску-Бодоні), і грамотою затверджений служити при Свято-Миколаївській церкві с. Коболчин[17]. 6 грудня 1825 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Дмитром (Сулима) висвячений на священика[18] і направлений служити до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту[19]. 30 липня 1827 року отримав із Кишинівської духовної дикастерії указ «на депутата»[20]. У 1827-1841 рр. – він депутат від округу, 1841-1843 рр. — на посаді благочинного. Помер в 1843 році[21].

Отець Феодосій перебував у шлюбі з Марією Миколаївною (1802 р.н.)[22]. У них було п’ятеро дітей: Ірина (1821 р.н., народилася в с. Коболчин), Марія (1822 р.н.), Дмитро (1831 р.н.)[23], Кирило (1834 — 1854), і Никифор (1827 р.н.)[24], який помер у дитинстві.

Дмитро Чернявський, в 1850-1851 роках служив дяком при Свято Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці[25].

Ірина вийшла заміж за священика Георгія Федоровича Батіцького (1813 — 1890), який в 1839-1843 рр. служив дияконом при церкві с. Ломачинці, а 1843 року висвячений на священика і призначений на священицьке місце до тієї ж церкви. Отець Георгій помер 4 травня 1890 в с. Малінешти. Його дружині Ірині була призначена пенсія. Мали двох дітей — Стефан (1841 р.н.) і Ареф (1844 р.н.)[26]. Обидва служили в сані священика.

Василь Чернявський

В офіційній біографії зазначено, що він народився 28 лютого 1819 році[27]. В реальності, про що свідчать церковні книги, сталося це на два роки раніше — в 1817 році. За даними на 1835 служив дяком при Свято-Миколаївській церкві в Коболчині[28]. У тому ж році, 5 жовтня, Василю було видано підтвердження про призначення його паламарем (дяком) до цієї церкви. Щоправда, прослужив він у цій якості всього лише три місяці. Взявши благословення у рідних, 16 січня 1836 він надходить послушником в Гиржавський Вознесенський монастир[29], який знаходився в Оргеївському повіті. У монастирі Василь прожив близько п’яти років. Там ним «оволоділа така жага знання», що він в 1841 році звертається в Святий Синод з проханням про прийняття його в який-небудь навчальний заклад. Його прохання було схвалено, і на 23-му році життя, він вперше сів за шкільну лаву.

Його першим навчальним закладом стало Кишинівське повітове училище, де він провчився чотири роки. З 1 вересня 1845 року по липень 1851 року Василь навчається в Кишинівській духовній семінарії. У цей же період свого життя, він за своїм власним проханням був пострижений у чернецтво і висвячений на священика для служіння в Хрестовій церкві у вільні від шкільних занять години і дні[30]. Якщо говорити більш точно, спираючись на дати, то хронологія описаних подій така: 4 квітня 1848 Василь Чернявський пострижений у чернецтво з ім’ям Варлаам, 6 травня висвячений у сан ієродиякона, а 9 травня — у сан ієромонаха, був економом архієрейського дому.

Після закінчення в 1851 році семінарії у званні студента, 14 листопада того ж року він був визначений настоятелем Фрумошського на честь Успіня Пресвятої Богородиці монастиря, з возведенням у сан ігумена. У листопаді 1852 року ігумен Варлаам відправляється в Санкт-Петербург, де в 1853–1855 роках навчається в Санкт-Петербурзькій Духовній академії.

У 1858 році, після захисту дисертації «Про зміни в чині літургій Іоанна Златоустого, Василя Великого та Григорія Двоєслова, зазначених у Поморських відповідях і Мечі Духовному», 13 березня затверджений у ступені магістра[31]. У тому ж році, 6 листопада його призначають учителем Катеринославської духовної семінарії, а з 23 березня 1859 року – він інспектор тієї ж семінарії. У Катеринославській губернії він надовго не затримується. Вже 11 вересня 1859 року Варлаам переведений в рідну для нього Бессарабію, до Кишинівської духовної семінарії, де став інспектором і викладачем літургіки, гомілетики (вчення про церковний проповідництві) і церковного законознавства. 15 квітня 1960 він стає настоятелем Фрумошського монастиря, а 6 грудня того ж року зведений у сан архімандрита.

30 грудня 1861 року архімандрит Варлаам призначений виконуючим обов’язки ректора Кишинівської духовної семінарії, а з 20 липня 1862 року по 21 січня 1874 року був ректором цього навчального закладу. Разом з навчальними посадами, з 13 серпня 1862 року на його плечі лягли обов’язки настоятеля Курковського Богородице-Різдвяного монастиря. Разом з М. Скворцовим о. Варлаам налагодив випуск «Кишинівських Єпархіальних Відомостей», які почали виходити з 1 квітня 1867, і був їхнім першим редактором[32].

У 1874 році, 21 січня архімандрит був викликаний на череду богослужінь в Санкт-Петербург. Будучи вже в Санкт-Петербурзі, 10 лютого 1875 року Варлаам призначений і 14 лютого хіротонізований на

Варлаам Чернявський

Варлаам Чернявський

єпископа Тотемського, вікарія Вологодської єпархії[33]. Через півтора року, 9 вересня 1876 року його призначають єпископом Виборзьким, другим вікарієм Санкт-Петербурзької єпархії. 26 липня 1880 архімандрит Варлаам був призначений єпископом Мінським і Туровським.

Помер архімандрит Варлаам Чернявський 21 травня 1889 року, в Мінську.

Дмитро Чернявський

Народився в 1820 році в селі Коболчин Хотинського цинуту Бессарабськой області. Навчався в Кишинівському духовному парафіяльному училищі[34]. У 1846-1850 роках, з подачі рідного брата Феодосія, служив дяком при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці[35].

Георгій Чернявський

Народився 1821 році в селі Коболчин Хотинського цинуту Бессарабськой області. Навчався в Кишинівському духовному парафіяльному училищі[36]. 13 серпня 1877 року «священицький син Хотинського повіту села Коболчин» Георгій Чернявський визначений на посаду псаломщика в село Кішла-Салієва Хотинського повіту[37].

 _____________________________________

Примітки

[1] Ведомость о Николаевской церкви Хотинского уезда селения Коболчина за 1832 год.

[2] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // Труды Бессарабской губернской архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев: Типо-Литография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 261.

[3] Курдиновский В. Список древнейших церквей Бессарабской губернии (окончание) // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1908. — № 22-23. – С. 871.

[4] Ведомость о Свято-Николаевской церкви состоящей в селе Коболчин Хотинского уезда Кишиневской епархии за 1914 год.; Constantinescu-Iaşi P. Biserici de lemn // Viaţa Basarabiei. – Chişinău, 1933. – № 3. – P. 132.

[5] Інтернет-портал «Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області»

[6] Курдиновский В. Южная часть Хотинского уезда (Из археологической поездки по Бессарабии) // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1906. — № 42; Мандзяк О.С. Стародавні церви Сокирянщини // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 2. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 186.

[7] Успенский Б.А. Языковая ситуация Киевской Руси и ее значение для истории русского литературного языка. – Москва: Издательство МГУ, 1983. – С. 26.

[8] Формулярная ведомость о священно- и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящейся в с. Коболчин Николаевской церкви Хотинского цинута, за 1824 год.

[9] Книга метричная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута села Коболчин Свято-Николаевской приходской церкви, о родившихся, браком сочетавшихся и умерших, за 1814 год, января 2 дня.

[10] Формулярная ведомость о священно- и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящейся в с. Коболчин Николаевской церкви Хотинского цинута, за 1824 год.

[11] Формулярная ведомость о священно- и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящейся в с. Коболчин Николаевской церкви Хотинского цинута, за 1824 год.

[12] Цей чотирикінцевий наперсний хрест був заснований одночасно з

Хрест для духовенства в пам'ять війни 1812 року

Хрест для духовенства в пам’ять війни 1812 року

медаллю для дворянства і купців і карбувався з того ж металу — темної бронзи (міді). Розміри його — 75×45 мм, в перехресті своєму, на лицьовій стороні, має вигляд медалі «В пам’ять вітчизняної війни 1812 року» — те ж «всевидюче око» з променистим сяйвом і та ж дата внизу — «1812 рік». Кінці хреста гладкі, не мають ніяких прикрас і написів. На зворотному боці, уздовж горизонтальних кінців його, в перехресті є, як у медалі, чотирирядковий напис: «НЕ НАМ, НЕ НАМ, А ІМЕНІ ТВОЄМУ». Видача хрестів почалася тільки з 1818 року і тривала до середини 1829 року. Викарбовано та видано нагородженим близько 40000 штук. У 1912 році хрест було дозволено носити священикам – нащадкам нагороджених, старшим в роді. Хрест призначався для носіння (на шиї) на Володимирській стрічці.

[13] Исповедная роспись Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута селения Коболчина Николаевской церкви о обретающихся в приходе сей церкви ниже явленных чинов людям с изъяснением против каждого имени о бытии их во святую Четыредесятницу у исповеди и Святых тайн причастия, и кто исповедовался токмо, а не причастился и за каким винословием, и кто за малолетством не исповедовался, а Святых тайн причастился, значит ниже сего, за 1822 год.

[14] Книга метричная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута села Коболчин Свято-Николаевской приходской церкви, о родившихся, браком сочетавшихся и умерших, за 1814 год, января 2 дня.

[15] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда селения Ломачинец за 1832 год.

[16] Дело о возведении дьячка с. Кобольчина Хотинского уезда Чернявского в сан священника (25.08.1820 – 28.08.1820). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 205, оп. 1, д. 2897 (183).

[17] Формулярная ведомость о священно- и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящейся в с. Коболчин Николаевской церкви Хотинского цинута, за 1824 год.

[18] Дело по донесению Хотинского уезда Бричанского протоиерея Филиппа Лукьянова, о произведении в священники дьякона с. Коболчина Феодосия Чернявского в селение Ломачинцы Михайловской церкви (13.08.1825). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 205, оп. 1.

[19] Формулярная ведомость о священно- и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящейся в селении Ломачинцах при Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда, за 1829 год.

[20] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда селения Ломачинец за 1832 год.

[21] Мандзяк А.С. Священно- и церковнослужители Сокирянщины (XIX в. – 1920-е гг.): некоторые данные к историко-биографическому словарю // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011 г. – С. 192.

[22] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии, Хотинского цинута селения Ломачиниц Архангеловой Михайловской церкви о находящихся прихожанах. Кто с них во святую четыредесятницу был у исповеди и святого причастия и кто исповедались токмо, а не причастились и тех кто не исповедался и за каким винословием, за 1826 год.

[23] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года, апреля двадцать четвертого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Ломачинец двуприходской Архангело-Михайловской церкви, состоящей на имении помещика г. статского советника и кавалера Матфея Григорьева Крупенского, о числе священно- и церковнослужителях, их женах и детях обоего пола.

[24] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии, Хотинского цинута селения Ломачиниц Архангеловой Михайловской церкви о находящихся прихожанах. Кто с них во святую четыредесятницу был у исповеди и святого причастия и кто исповедались токмо, а не причастились и тех кто не исповедался и за каким винословием, за 1828 год.

[25] Мандзяк А.С. Священно- и церковнослужители Сокирянщины (XIX в. – 1920-е гг.): некоторые данные к историко-биографическому словарю // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011 г. – С. 192.

[26] Роспись исповедная Кишиневской епархии, Бессарабской области Хотинского уезда селения Ломачинец Архангело-Михайловской церкви о обретающихся в приходе сей церкви ниже явленных чинов людям с изъяснением против каждого имени о бытии их во святую Четыредесятницу у исповеди и Святых тайн причастия, и кто исповедовался токмо, а не причастился и за каким винословием, и кто за малолетством не исповедовался, а Святых тайн причастился, значит ниже сего, за 1854 год.

[27] Мандзяк А.С. Архимандрит из Коболчина // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 167.

[28] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года, апреля двадцать четвертого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Коболчина двуприходной Николаевской церкви, состоящей на имении помещика, австрийско-подданного Николая Константинова Флиондра, о числе священно- и церковнослужителях, их женах и детях обоего пола.

[29] Списки архиереев иерархии Всероссийской и архиерейских кафедр со времен учреждения святейшего правительствующего синода (1721 — 1895). – СПБ.: Синодальная типография, 1896. – С. 63.

[30] Преосвященный Варлаам, епископ Минский // Прибавления к церковным ведомостям. – Спб., 1889. — № 22, май. – С. 627.

[31] Об изменении в чине литургий Иоанна Златоустого, Василия Великого и Григория Двоеслова, указанных в Поморских ответах и Мече Духовном. / Соч. игумена Варлаама. Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1860. – 425 с.

[32] Игумен Ириней (Тафуня). Страницы из истории Кишиневской духовной семинарии // Tyragetia. Istorie Muzeologie. Serie noua. – V. III [XVIII]. — № 2. – Сhisinau, 2009. – С. 155.

[33] Преосвященный Варлаам, епископ Минский // Прибавления к церковным ведомостям. – Спб., 1889. — № 22, май. – С. 627.

[34] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года, апреля двадцать четвертого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Коболчина двуприходной Николаевской церкви, состоящей на имении помещика, австрийско-подданного Николая Константинова Флиондра, о числе священно- и церковнослужителях, их женах и детях обоего пола.

[35] Мандзяк А.С. Священно- и церковнослужители Сокирянщины (XIX в. – 1920-е гг.): некоторые данные к историко-биографическому словарю // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011 г. – С. 192.

[36] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года, апреля двадцать четвертого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Коболчина двуприходной Николаевской церкви, состоящей на имении помещика, австрийско-подданного Николая Константинова Флиондра, о числе священно- и церковнослужителях, их женах и детях обоего пола.

[37] Сведения о движении и переменах по службе // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1877. — № 18. – С. 425.

Залиште свій коментар