Сокирянщина

Пропонуємо увазі відвідувачів сайту ще один цікавий історичний матеріал, який хоча й стисло, але при цьому досить повно описує життя наших предків у 1890-му році. Зрозуміло, що хоча описується лише один рік, але приблизно таким це життя було також в інші, наближені до зазначеного, року. Матеріал майже автентично передає зміст офіційного статистичного документу “Опись огляду Секурянской волости за 1890 год”[1]. Цей документ був додатком до набору статистичних таблиць, які складалися волосним правлінням і відправлялися далі по інстанції – до повітової влади.

На жаль, не всі частини документу збереглися, а тому деякі моменти прочитати не вдалося.

Надалі планується публікація відомостей по окремих напрямках господарської діяльності Секурянської волості за 1886-1891 роки, відповідно до документів “Обзора”.

1. У Секурянській волості землі хоча родючі й при сприятливій вологості погоди, хліба озимі і ярові родять удосталь, але взагалі селяни із часу встановлення уставних грамот[2], кожний з них свій польовий наділ щорічно розорює й засаджуює різним хлібом, не залишаючи землі під випас або пару, а також не вдобрюється гноєм, за винятком деяких прибережних сіл Волошкова, Респопинец[3], Василеуць[4], Ожева, Ломачинець і Білоусівки Власн. і казеної[5], люди яких стали з деякого часу угноювати свої поля. Власники й малоземельні селяни виділяють землі під пару, звільняючи на один рік землю, отримують досить задовільний урожай хліба, – земля обробляється різними, здавна вживаними земельними знаряддями. Власники засівають озиму пшеницю, а жита, рапсу, кукурудзи в меншій кількості. Селяни ж сіяють більше жита, кукурудзи, а менше пшениці, крім того сіяють у невеликій кількості для худоби вівса й сочевиці. Власники[6] пшеницю й репак збувають у м. Одесу, а інший хліб, а також і селяни в малій кількості збувають свій хліб на місцевих ринках для винокурних заводів і овес для корму худоби. Обробка землі в 1890 р. під озимі посіви разом з уборкою доходила від 22 до 35 руб. одна десятина, особливо дорожнеча була на жниві пшениці, що була виложена; обробка й збирання ярових посівів обійшлася з 20 до 26 руб. за десятину. Урожай хліба був: ячменя, жита й вівса вище ніж середній. Косовиць у царан[7] не має, а власники одержали до 70 пудів з десятини.

З нагоди неврожаю в 1890 році у всіх царан свого продовольства до нового врожаю хліба не вистачить.

2. Більша частина селян не мають земельних наділів, годуються самі й свої сімейства з заробітків і в зв’язку з неврожайним роком перебувають у жалюгідному стані.[8]

3. До числа промислів можна віднести візництво хліба й дров на пристані ріки Дністра на винокурні заводи, а також перевезення вин з різних місць Бессарабії. У с. Коболчині й Ломачинцях займаються виготовленням горщиків, а в інших займаються хліборобством.

4. У м. Секурянах[9] і с. Ломачинцях винокурні заводи, що належать власникам, а також у Секурянах миловарні заводи.

5. Торгівлею займаються винятково євреї, що торгують хлібом, який відправляють у м. Одесу по р. Дністру й по залізниці. У м. Секурянах ведеться щотижня по четвергах торгівля рогатою худобою, кіньми і свинями. У м. Секурянах понад цю торгівлю продаються різними особами овечі шкіри, волна[10] (вовна овеча), мідь, віск, тубільний тютюн, червоні товари: сукна, полотно, залізо, сіль, риба, гас і інш. різні товари.

6.  Рух населення   в Секурянській волості виразився в прибуток у царан 337 душ, у євреїв 111, у старославян[11] 25 душ. При існуванні хвороб дифтерії, скарлатини, віспи й інш. від яких померли у царан 656 душ, у євреїв 101.

7.  Викупні платежі й Державний поземельний податок за 1890 рік надійшли безнедоїмочно на Волость за винятком с. Білоусівки – казенної залишилося в недоїмці Земського збору 42 р., у Секурянах земського збору 384 р. 75 к. Вона незабаром буде стягнута.

8. Жителі виправляють міжсільські дороги, призначаються в нічні обходи.

10.  Крім кордегардії[12] при Секурянському волосному правлінні в’язниць і етапних будинків не має.

11. Моральність народонаселення гарна, але деякі жителі, як замічено, схильні до пияцтва, а в м. Секурянах деякі жінки аморальні.

12. Подій і народних нещасть, крім існування хвороб було: потонули 2 чоловіків, 3 жінок. Самогубця – 1 мужч. Знайдено мертвими 3 чоловіків і 14 пожеж у с. Коболчині, Василіуцях, Респопинцях, Мигалашанах[13] , Ходороуцах[14] і Гвоздоуцах.

13. Властиво від існуючої епідемії вмерло протягом 1890 року не більше 8 душ по всій волості.

14. У Секурянській волості є два народних училища, 1 церковно-парафіяльне. Освіта йде погано, в зв’язку з тим, що царани не охоче посилають своїх дітей в училища, а більше спонуканням.

Секурянський Волосний Старшина Черній

Волосний писар ….

[1] Статистичний огляд, складений волосним старшиною. Судячи з змісту,  написання і підпису, волосний старшина Черній був з місцевих, а писар – не з місцевих, і найбільш вірогідно – не українського походження.

[2] Уставні грамоти  фіксували відносини поміщика с тимчасовозобов’язанными селянами за Положенням 19 лютого 1861 р., встановлювали розмір наділа і повинності за користування ним. Вводилися мировими посередниками.

[3] мається на увазі село Розкопинці

[4] мається на увазі село Василівці, Василівка

[5] мається на увазі Білоусівка Власників, тобто та частина села, яка не відносилася до державних земель (Білоусівка Казенна). Скоріш за все, Білоусівка Власників – це була “українська” частина, що знаходилася праворуч від сучасної центральної дороги села (якщо їхати з боку Сокирян).

[6] “власники” – маються на увазі поміщики.

[7] царани – (молд. – «землевласники» або «посіляни») вільні хлібопашци у Бессарабській губернії.

[8] закреслено тут і далі автором “Обзора” (писарем чи волосним старшиною).

[9] “м. Секуряни” – Сокиряни до 1918рг. мали статус містечка.

[10] верогідно помилка автора огляду, скоріш за все, малося на увазі українське слово “вовна” – “шерсть” російською.

[11] верогідно – росіяни-старообрядци.

[12] кордегардія – приміщення для сторожи. Також цим словом називали гаупвахти.

[13] Михалашани (Михалашень) – село в Окницькому районі Молдови, що відносилося до Секурянської волості.

[14] Ходороуци (Хадарауць) – село в Окницькому районі Молдови, що відносилося до Секуряянської волості.