Семантика обрядового простору у весіллі Сокирянщини 90-х рр. ХХ — поч. ХХІ ст.

Автор: admin

У статті розглядається семантика обрядового простору в сучасному481 весіллі Сокирянщини. Стаття побудована на основі матеріалів польових розвідок, проведених автором протягом 1993-2011 рр. у 23 селах Сокирянського району Чернівецької області.

У контексті розгортання етапів весільної структури як цілісної системи важливим є не лише огляд обрядодій як складових певного етапу, а й їхнє місце в житловому просторі. Розвиваючись у межах окремих локусів хати, двору, вулиці, села, ритуал набуває додаткового семіотичного статусу, зумовленого загальною світоглядною моделлю, в якій простір має свої закони існування та розвитку: «Структура володіє і просторовим фактором з нерівномірним устроєм, який містить ядерні утворення та периферію» [10, с. 29]. При цьому ідея центру та периферії, відзначена низкою дослідників, є для архаїчного світогляду організуючою [1, с. 30].

Як засвідчують зібрані автором на Сокирянщині польові матеріали одним із матеріалізованих ритуальних локусів виступає дорога, з якою пов’язаний розвиток окремих частин дійства. Вона розділяє і разом з тим з’єднує весільні роди. Кількаразове долання шляху — складова весільної структури. Як обрядовий простір вона має диференційовані ознаки. Неоднаково здійснюється шлях молодого з «поїздом» по молоду, молодих від церкви або до нанашок, до розпису і від розпису тощо. Так, наприклад, у Шебутинцях, Ломачинцях, Струмку й ін. обов’язково до церкви і від церкви весільний кортеж рухається іншою дорогою. Як зазначає Г. В. Зла: «Щоб життя не було одноманітним» [4]. На думку окремих дослідників, дорога є посередником фольклорного простору, який з’єднує простір внутрішній та зовнішній [21, с. 76]. Дорога є одним з найбільш яскравих втілень теми переходу у сучасному весільному ритуалі досліджуваного району і позначена складною семантикою. Вона має як духовне, так і матеріальне вираження через низку обрядодій. Тут зустрічаємо елементи ініціаційного, гадального змісту, коли успіх пізнається під час зупинок, зустрічей.

Потрібно зауважити, що загалом усі місцеві вірування та погляди, пов’язані з дорогою, передбачають усвідомлення її як життєвого шляху взагалі. Тут, як суцільнорегіональна традиція, виконуються дії очисного (перехід через рубіж-воду, так зване «переливання») та з’єднувального, прилучального змісту — через частування хлібом, вином, цукерками і т. ін. У Романківцях, наприклад, якщо молодятам перелили дорогу, то наречений переносить молоду на руках через «рубіж», у Шишківцях взагалі перед нареченими старший дружба поливає дорогу водою, а молодий несе наречену на руках, аж поки не дійдуть до дому молодої (місця проведення святкової гостини). Таке обрядове поливання водою як у молдавській обрядовості, так і в українській означає магічне викликання родючості. Вода — символ очищення, «священна стихія» [22, с. 54]. За дослідженням А. Максимова, вода є символом здоров’я, вона вирізняється «силою чудодійною, цілющою. Це залишок глибокої старовини» [12, с. 2].

Характерним для всіх сіл Сокирянщини є те, що молодий, долаючи шлях, повинен постійно відкуповлюватись — якщо перелили дорогу, то наречений кладе гроші у ємкість, з якої їм перелили шлях, і цілує того, хто це зробив. Вода наділена багатьма функціями. У фольклорі вода — це рубіж, який переходять молоді, в цьому випадку від стану неодружених до стану одружених. Умовну річку-рубіж утворювали переливанням дороги, по якій йшли молоді. В цьому випадку магічна функція води несе очищення від всього поганого, що було у попередньому періоді життя, і з цим очищаючим знаком-символом щастя молоді вступають у нове подружнє життя. Тобто у більшості обрядів вода наділена очисними й обереговими функціями. Водою скроплювали і наречених під час виконання певних обрядових дій, і весільні атрибути, наприклад, барвінкові вінки молодят тощо.

Одним з елементів обрядів з використанням магічних ознак води загальнослов’янського періоду є рух за напрямом течії ріки. Виконання обряду в контексті «за течією» чи «проти течії» означало спрямування магічної сили води на творіння добра чи зла. Оскільки майже вся територія Сокирянського району географічно пов’язана з річкою Дністер, то обрядодії з водою в сучасному весіллі набули особливого значення. Наприклад, у селах Василівка, Ожеве, Ломачинці, у м. Новодністровську урочисту реєстрацію шлюбу проводять безпосередньо на воді. Для цього спеціально облаштовано катер. Також рух весільного кортежу від оселі і до оселі відбувається переважно «по ходу води». Можливо в цьому випадку дотримуються магії швидкої течії, яка, як зазначають дослідники, забезпечує, зокрема, молочність майбутньої матері [15, с. 388]. Ймовірно, що й символіку поливання дороги перед молодими водою і утворення таким чином «швидкої води» варто розглядати в цьому ж ракурсі.

Весільна дорога повинна стати щасливою. Удача забезпечується через здійснення таких весільних реалій, як родова трапеза за столом із посадом молодого (молодої) перед доланням дороги по всій території Сокирянського району, що засвідчують матеріали нашого етнографічного спостереження. Дорога повинна мати свій початок і кінець. Таким пунктом, на наш погляд, є ворота. Ворота — у сучасному весільному дійстві виступають умовною межею, подолання якої має статус семантичної зміни символів. Тут пролягає один з кордонів між внутрішнім і зовнішнім простором, між сакральним і світським. Адже огорожі були зокрема знаковим втіленням духовної концепції розмежування «часу-простору» [11, с. 84]. Ворота в профанному світі порушували абсолютну замкненість двору. Семантика останнього ґрунтувалася, насамперед, на його межовому статусі щодо внутрішнього житлового континууму окремої сім’ї, тому у весіллі вони мають полісемантичні функції. Ворота як культурна межа є просторовим контекстом початку шлюбного дійства.

У традиційній обрядовості культурні межі репрезентовані поперечно орієнтованими борознами, жердинами, ослонами, столами і, нарешті, воротами та порогами. Всі вони членують простір на окремі частини. Ритуальна функція межі у вигляді її «показування» досліджувалась свого часу В. Борисенко, а пізніше О. Курочкіним [3, с. 165; 9, с. 56]. В середині поселень (вулиць) місця створення культурних перепон загалом збігаються з природними межами. На садибі обрядово позначеними були ворота, які ділили простір на «відкритий» і «закритий». Відкритий простір заселений різноманітними силами, як добрими, так і злими, він не є контрольованим, а отже, захищеним. На противагу йому, замкнений (закритий) простір завжди пов’язаний із вибором «чистого», а отже, доброго місця. Так, у сучасному весіллі Сокирянщини ще напередодні дівич-вечора у господі, де відбуватиметься весілля, обов’язково прикрашають ворота. Над ворітьми споруджують аркоподібну конструкцію з гілок ялини або ж сосни, які прикрашають різно-кольоровими квітами, стрічками, кульками тощо.

На нашу думку, така конструкція над ворітьми стала втіленням весільного гільця, яке в сучасному весіллі Сокирянщини відсутнє. А тому арка над ворітьми набула складної та багатогранної семантики, яка пов’язана, насамперед, з символікою світового дерева як образу простору і часу. Якщо традиційне гільце (вильце) дослідники вносять до групи символів, таких як вовна, льон, конопля і особливо кужіль (сировина, яка пройшла первинну обробку, але ще не стала готовою продукцією), з яким пов’язують звивання як процес перетворення персонажу, отримання ним іншого соціального статусу [1, с. 218, 220], то і арка над ворітьми у сучасній весільній обрядовості стає, на нашу думку, таким символом. Спорудження і прикрашання якої можемо вважати за процес звивання, оскільки наречені проходять під аркою, коли йдуть до шлюбу/розпису ще не одруженими, а, повертаючись, проходять під аркою вже будучи подружжям. Тобто арку над ворітьми вважатимемо символом переходу двох осіб (молодого і молодої) від одного стану життя (незаміжнього) до іншого (заміжнього). Але ритуальна функція такої арки не обмежується тільки фіксацією переходу. Вона має сприяти ще й щасливому подружньому життю. Тому оздоблення, яке нагадує вбирання гільця у традиційній буковинській весільній обрядовості, має символічне значення, де квіти і кольорові стрічки мають забезпечити молодому подружжю щастя, здоров’я, благополуччя і злагоду в сім’ї [8, с. 100]. Як зазначає І. Несен, встановлення зеленої гілки над житлом (а в нашому випадку оздоблення арки над ворітьми) в різних обрядових циклах є його жертовна функція. Остання може володіти амбівалентним значенням, пов’язаним із проводами душ померлих родичів і їх зв’язком із верхнім світом та небесними явищами, які наділяли молодих плідністю [13, с. 78]. Взагалі оздоблення арки над ворітьми гілками сосни чи ялини є традиціним для досліджуваного району, оскільки на Буковині для виготовлення деревця найчастіше використовувалась верхівка ялини або сосни [8, с. 99].

Благословення молодих також пов’язане з дорогою і реалізується у хаті сіданням наречених, нанашок, старших дружби і дружки, молоді і всіх присутніх у хаті після триразового обходу столу, ударянням палицею об одвірки при виході з хати, обсипанням молодят зерном, копійками, листям барвінку, кропленням свяченою водою перед виходом з хати, з двору за ворота. Отже, перехід весільних у відкритий простір завжди супроводжується діями оберегового змісту.

Загальнорегіональною є традиція ударяння палицею в одвірки при входженні до хати або виході з неї. Так, наприклад, у Ломачинцях, Волошковому старший дружба, коли заводить наречених до хати і виводить молодят з хати в двір, б’є палицею по одвірках навхрест, відганяючи все лихе від наречених, оскільки, як вважають дослідники східнослов’янської етнології, двері відділяють один від одного два різних за якістю світи — зовнішній (ворожий) і внутрішній (знайомий, свій) [6, с. 78]. На думку Ф. Вовка та М. Сумцова [5; 16], палиця позначена солярною символікою, а дія ударяння генетично споріднена з плідністю. Вона, на думку дослідників, пов’язана із сонячним промінням. Є. Кагаров трактував цей предмет як фалічний символ, що, на його думку, в міфології існував поза солярним культом [7, с. 177]. Але первинним значенням палиці була тотожність між нею і жеребом [20, с. 691]. Звідси, очевидно, і випливає її участь у сучасному весіллі досліджуваного нами району.

Дії, що відбуваються перед ворітьми у дворі, пов’язані лише з підготовкою до дороги, долання якої — завжди випробування. Двір-територія, де відбувається об’єднання роду. Воно втілене в круговому обході сакрально позначеного атрибута. В контексті нашого дослідження таким є стіл. У традиційній культурі стіл сприймається як «сакральний центр дому», який сильно пов’язаний з темою роду і сім’ї. Він семантично зіставляєтьтся з церковним престолом, що стверджує його сакральний статус, а також може співвідноситися з темою шляху, переходу зі «свого» світу в «чужий» і навпаки [2].

Число «три» займає особливе місце в сучасній весільній обрядовості Сокирянщини, оскільки доволі часто несе в собі символічний і навіть магічний зміст (тричі наречені просять прощення і благословенства («проща»), тричі виводить батько нареченої «дурних молодих» нареченому під час викупу молодої, тричі старший дружба намагається покрити молоду і т. д.) [19]. За дослідженням В. Топорова, три вважається першим числом в низці традицій. Воно відкриває числовий ряд і кваліфікується як довершене число. Три — не тільки образ абсолютної довершеності (трисвятий, триклятий і т. ін.), але й основна константа міфопоетичного макрокосму і соціальної організації. Число три символізує динамічну цілісність [17, с. 34].

Процесія рухається навколо сакралізованого ритуалом атрибута (стола, по центру якого стоїть хліб-сіль), ніби вбираючи його силу та порядок. Рух по колу визнається у весільному ритуалі ідеальним. З нього починається і ним завершується долання будь-якого лінійного простору, насамперед дороги. Обходи навколо як невеликих об’єктів (в нашому випадку столу), так і значних територій (сільських поселень) мають упродовж дійства особливу символіку. Можна припустити, що першоджерелом народної традиції обрядового колообігу були давні геоцентричні уявлення, які, на думку провідних науковців-археологів, сформувалась в епоху бронзи і чітко простежувались у символіці народного мистецтва до ХІХ ст. Коло також є архетиповим зображенням духовної цілісності світу. Часові і просторові точки у весільному ритуалі часто збігаються, і ті, й інші втілені у замкненій лінії кола: «Коло Землі — коло часу, як вияв ідеї Всесвіту і Року. Циклічність часу і круглість Землі відображають спільну вихідну схему, яка задає певний спільний ритм і простору і часу» [18, с. 14]. Знакові системи в обрядах мають, як правило, поліфонічний контекст. На перший план у ритуальному дійстві виходять символічні, а не утилітарні показники. Низка дій: ударяння в одвірки над порогом, круговий обхід столу можуть бути реліктовими способами вшановування хатнього божества, яке у народній свідомості зливається з образом першопредка [14, с. 44].

Висновки. На основі проведеного аналізу встановлено, що у структурі сучасного весілля Сокирянщини обрядовий простір на усіх етапах розгортання весільної драми має складне семантичне значення.

Найбільш яскравим втіленням теми переходу є дорога, яка розділяє і разом з тим з’єднує весільні роди. Місцеві вірування та погляди, пов’язані з дорогою, передбачають усвідомлення її як життєвого шляху, під час долання якого виконуються дії очисного (перехід через рубіж-воду, так зване «переливання») та з’єднувального, прилучального змісту — через частування хлібом, вином, цукерками і т. ін. Кількаразове долання шляху — складова весільної структури. «Переливання» є своєрідною перешкодою на шляху наречених. Долання умовного водяного рубежу семантично пов’язане з переходом наречених до стану одружених. У цьому випадку вода виконує магічну функцію очищення.

У контексті нашого дослідження початком і кінцем дороги є ворота, які виступають умовною межею, подолання якої має статус семантичної зміни символів. Ворота ділять простір на «відкритий» і «закритий», внутрішній і зовнішній, сакральний і світський.

У сучасному весіллі ворота обрядово позначаються аркоподібною конструкцією, яка прикрашена гілками ялини/сосни, різнокольоровими квітами, стрічками, кульками тощо. Така арка над ворітьми стала втіленням весільного гільця, яке в сучасному весіллі Сокирянщини відсутнє. Арку над ворітьми вважатимемо символом переходу молодят від стану неодружених до стану одружених.

Територією, де відбувається об’єднання роду, є двір. Таке об’єднання втілене в круговому обході сакрально позначеного атрибута, яким є стіл як «сакральний центр дому», що пов’язаний з темою роду і сім’ї, може співвідноситися з темою шляху, переходу зі «свого» світу в «чужий» і навпаки.

Література:

1. Байбурин А. Ритуал в традиционной культуре. — Санкт-Петербург, 1993. — 240 с.

2. Байбурин А. К. Жилище в обрядах и представлениях восточньгх славян. — Л.: Наука, 1983. — 150 с.

3. Борисенко В. Традиції та життєдіяльність етносу. На матеріалах святково-обрядової культури українців. — К.: Унісерв, 2000. — 192 с.

4. Власні записи. Інформатор: Зла Галина Василівна 1964 р. н. вчитель українознавства, с. Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області.

5. Вовк Ф. Зтнографические особенности украинского народа. Украинский народ в его прошлом и настоящем. — Пг., 1916. — 688 с.

6. Кагаров Е. Г. О значении некоторьгх русских и украинских народних обычаев // Известия АН 1917. — № 9. — С. 77-82.

7. Кагаров Е. Г. Состав и происхождение свадебной обрядности // Сборник Музея антропологии и зтнографии. — Т. 8. — Л.: Изд-во АН СССР, 1929. — С. 152-195.

8. Кожолянко О. В. Весільне деревце як елемент весільної обрядовості Буковини (на прикладі Заставнівського району) // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали та дослідження. — Том 4: Збірник наукових праць. — Донецьк, 2004. — С. 99-101.

9. Курочкін О. В. «Метод синкретичних вузлів» і давні весільні ігри українців // Матеріали до української етнології. Збірник наукових праць. — К., 2003. — Вип. 3 (6). — С. 53-59.

10. Литвинова-Бартош П. Весільні обряди і звичаї у селі Землянці Глухівського повіту у Чернігівщині // Матеріали до українсько-руської етнології. — Т. 3. — Львів, 1900. — С. 70-73.

11. Лукичев П. Н., Скорик А. П. Фаллический культ: социоисторический анализ // Социс. — 1994. — № 12. — С. 80-88.

12. Максимов А. М. Вода, как змблема брака у древних славян по данним зтнографии и произведениям народного творчества. — Место из-ва и год из-ва отсутствуют (после 1888 г.), 18 с.

13. Несен І. І. Житловий простір у весільному ритуалі Центрального Полісся // Матеріали до української етнології. Збірник наукових праць. — К., 2003, Вип. 3 (6). — С. 76-80.

14. Несен І. І. Міфообрядовий аспект простору у весіллі Центрального Полісся // Етнічна історія народів Європи. — К: Унісерв, 2002. — С. 41-45.

15. Славянские древности. Зтнолингвистический словарь под ред. Н. И. Толстого: В пяти томах. — Т. 1: А-Г. — Москва: «Международние отношения», 1995. — 584 с.

16. Сумцов Н. Ф. Религиозно-мифическое значение малорусской свадьби. — К., 1885.

17. Топоров В. Н. О числових моделях в архаичних текстах // Структура текста. — М.: Наука, 1980. — С. 24-53.

18. Топоров В.Н. О ритуале. Введение в проблематику // Архаический ритуал в фольклорних и раннелитературних памятниках. — М., 1988. — С. 7-60.

19. Трофимова Ю. М., Калмикова Е. В. Семантика числа в англо-язичном позтическом тексте [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://study-english.info/article104.php.

20. Философский знциклопедический словарь // Редкол.: С. С. Аверинцев, З. А. Араб-Огли, Л. Ф. Ильичев и др. — 2-е изд. — М.: Советская знциклопедия, 1989. — 815 с.

21. Цивьян Т. В. Дом в фольклорной модели мира (на материале балканских загадок) // Труди по знаковим системам. — Тарту, 1978 —

Вип. 10. — С. 65-85.

22. Чеховський І. Г., Мойсей А. Є. Дохристиянські витоки і слов’янські паралелі шлюбної обрядовості молдаван Верхнього Попруття. — Чернівці: Рута, 1998. — 71 с.

Джерело

Красовська І. Семантика обрядового простору у весіллі Сокирянщини 90-х рр. XX – XXI ст. // Наукові записки. Серія «Культорологія» / Національний університет «Острозька академія» – Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2012. – Вип. 9. – С. 294 – 302.

Ірина Красовська

Стаття публікується з дозволу автора.

Залиште свій коментар