Сокирянщина

Влітку 1918 р. в село увійшли австрійці[1]. Австрійці були недовго. Восени вони пішли з села, а на їх місце прийшли руму­ни. У нашому селі стояло 8 румунських солдатів. Це було у січні 1919 р. В селі ніхто не знав, чого збираються румуни.

19 січня в першій половині дня в село прийшло багато людей з Ломачинців, Білоусівки. Вони йшли як армія: хто мав рушницю, хто тягнув кулемет. Командували ті, що були в царській армії. В той же день з України в село приїхали люди[2]. Ті, що приїхали з України, говорили, що йде велика сила людей. Але допомога не прийшла. Бага­то людей з нашого села приєдналося до цих загонів. Чоловіки йшли старі і молоді. Зброю мали майже всі, головне гвинтівки: у кого була закопана, забирали, коли відходили австрійці.

У всьому селі був фронт: від кладовища через поле до поміщиць­кого маєтку. Надвечір у село прийшли і інші загони. Вони тримали фронт через ніч на другий день. А надвечір другого дня румуни підтягли сили до романківецької станції. Біля романківецької станції стояв кам’яний двоповерховий млин, з якого румун почав бити з кулеметів і гармат.

Люди, що були у селі, відбивалися, але повистрілювали патрони і почали розходитись по домах.

На другий день з полудня румуни прийшли в село. Старшим у них був майор (прізвище його не пам’ятаю). Людей зібрали на сход. Ру­муни вимагали сказати, хто виходив проти них. Люди мовчали. При­мар нашого села Філат Тимофтій, який знав молдавську мову, почав вести переговори з румунами. Він запевняв, що с. Сербичани не вихо­дило проти румун.

На другий день зранку румуни ходили по хатах і казали, щоб усі чоловіки від 13 років йшли на сход у Романківці. У Романківцях на площі людей зібралося багато. Сербичанських поставили окремо. До людей вийшло багато румунських офіцерів. Наказали всім стати на коліна. Почалися допити, хто виступав проти румун. Майже цілий день стояли на колінах у мокрому снігу. Ніхто не признавався. Ру­мунський офіцер підійшов до романківецьких людей, відрахував 10 чо­ловік, їх розстріляли. Знову почалися допити. Ніхто ні в чому не при­знавався. Примар почав вмовляти румун. Офіцери пішли в хату. Тільки надвечір, коли вже стемніло, людей відпустили.

Це було 24 січня, у неділю. По селу почали стріляти з гармат. Сна­ряд упав прямо в хату Василя Лазаренка, убив хлопця. Другий снаряд попав у хату Діонісія Пульбера, покалічив жінку і двох дітей. Ми ховалися по погребах. Стрілянина в селі не припинялася. Коли румуни перестали стріляти, 10 чоловік з села взяли відро бринзи, 4 бу­ханки хліба і пішли на поле, де стояли румуни, з проханням більше не стріляти. Румуни забрали все те, що їм принесли, а людей заареш­тували і відправили у Сокиряни. На другий день, дуже рано, їх вивели у Сокирянський ліс, кожному дали по лопаті і наказали копати ями. Коли яму вже було викопано, по людях почали стріляти. Чотирьох чоловік убили, серед них був малолітній хлопчик Вася Плінгей, якому було 14 років. Коли почався розстріл, деяким удалося втекти, серед них був Степан Цебух. Роздягнутий і босий він добрався до с. Сер­бичани.

Костишин К.Ф., 1896 року народження, селянин з с. Сербичани, запис 1968 року.

Чернівецький краєзнавчий музей. Фонд, інвентарний № УІ-2792, арк. 206 — 207.