Служителі Архангело-Михайлівської церкви села Романківці

Автор: admin

Олексій Мандзяк448

Романківці – село в Сокирянському районі Чернівецької області України. Під назвою «Романкеуци» вперше згадується в грамоті господаря Молдавського князівства Петра VI Кульгавого від 3 липня 1575 року, якою він підтвердив спадкоємцям колишнього портаря[1] Сучави, Луки Арбуре села, частини сіл, і млини, що залишилися від нього, і які з доброї волі вони розділили між собою[2]. Місцеве населення, як свідчать дослідження філологів у 1950-1960 рр. називало своє село «Романівці, Романківці, Романівка». Зрідка також вживалося «Романкоуци, Романкауци»[3].

За даними на 1775–1778 роки в селі Романківці діяла Всіхсвятська церква або Храм Всіх Святих. У 1787 році була зведена нова церква – Свято-Михайлівська. Але вона була діючою не довго. В 1805 році була побудована і освячена наступна церква, також Архангело-Михайлівська: «дерев’яна, каменем підмурована, древа різаного, гонтами побита, з одним верхом»[4]. У 1894 році «зусиллям прихожані землевласника, дворянина, статського радника М.М. Крупенського» була побудована нова, Архангело-Михайлівська церква:« дерев’яна, на кам’яному фундаменті»[5]. В тому ж році її освятили: «7 серпня 1894 року, жителі села Романкоуц були свідками урочистого освячення новоствореного храму»[6].

Беньковський Василь Калістратович (1834–1910) – народився в селі Недобоївці Хотинського повіту, в сім’ї дяка Калістрата Романовича Беньковського (1810 р.н.) і Єфросинії (1813 р.н.). Навчався в Кишинівському духовному училищі. В 1861 році визначено служити дяком до церкви села Каплівка Хотинського повіту. В 1868 році переведений до Свято-Михайлівської церкви села Романківці того ж повіту. Надалі переведений на місце дячка до церкви Успіння Пресвятої Богородиці містечка Сокиряни. Звідти 9 лютого 1872 року призначений виконуючим обов’язки псаломщика до церкви села Требісоуць Хотинського повіту[7]. 21 листопада 1872 року висвячений на священика до церкви села Клішківці (тепер в Хотинському районі Чернівецької області). 17 жовтня 1877 року призначений законовчителем в Клішковецьке народне училище[8]. 3 вересня 1880 року звільнений з цієї посади. Через деякий час служив на цій посаді в селі Ходороуци Хотинського повіту. Помер 23 квітня 1910 року.

Отець Василь мав сина Михайла, який навчався в Хотинському повітовому училищі, служив псаломщиком при церкві с. Калінешти, з 10 квітня 1893 року.

Билінський Євфимій Іванович (1840–1905), за даними на 1867–1869 рр. – священик при Свято-Успенській церкві села Василівка Хотинського повіту. В 1868 році «по увазі до старанної пастирської дбайливості і оздобах ввіреного йому храму Божого благословенний Його Високопреосвященством вживати при богослужінні знак церковного відмінності набедреник». 19 грудня 1869 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, того ж повіту[9]. Звідти, в 1874 році переведений до Архангело-Михайлівської церкви в сусіднє село Ломачинці. 13 березня 1875 року затверджений помічником благочинного по 5-му округу Хотинського повіту. 20 лютого 1879 року переміщений на місце священика при церкві села Романківці, того ж Хотинського повіту[10]. Потім, 30 березня того ж року, повернений назад у Ломачинці[11]. Там він прослужив до 1891 року[12]. 1 квітня 1892 року переміщений на священицьке місце в село Калінешти Белецького повіту[13]. 12 січня 1900 року визначенням Кишинівської Духовної Консисторії усунутий з місця за проступок; 26 червня 1903 року, будучи безмісним священиком, відповідно до прохання, Преосвященним Яковом визначений на священицьке місце до Свято-Михайлівської церкви села Жаврени (Жеврени), Оргеївського повіту. Там він помер 17 вересня 1905 року, після нетривалої хвороби — «від старості»[14].

2587і

Архангело-Михайлівська церква села Романківц

Рано овдовів. Його дочка – Билінська Катерина Евфімівна (1863 р.н.), 11 листопада 1884 року вийшла заміж за вчителя Ломачинецького народного училища Олексія Петровича Александрова. Вінчалися в Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці.

Василь – священик при церкві села Романківці Хотинської райї Молдавського князівства, згідно з даними з відомостей про породинного перепису населення Хотинського цинута Молдавського князівства, складених в 1774 році[15].

Главатінський Іван Петрович (1827 р.н.) – син дячка села Атаки, Петра Івановича Главатінського (1794 р.н.)[16]. У 1852-1862 роках служив дяком при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Секурянської волості Хотинського повіту. Надалі висвячений у сан диякона до Свято-Михайлівської церкви села Романківці, того ж повіту.

Дружина: Ганна Григорівна (1836 р.н.). Їхні діти: Домнікія (1853 р.н.), Марія (1855 р.н.), Ворфоломей (1859 р.н.), Неоніла (1859 р.н.), Федір (1866 р.н.), Зіновія (1863 р.н.), Олімпіада (1872 р.н.)[17].

Драгіч Ісаак Георгійович (1843–1897), будучи студентом Кишинівської духовної семінарії, 21 грудня 1869 року висвячений на священика до Свято-Миколаївської церкви села Каларашевка Сорокського повіту. 7 лютого 1870 року переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Аріонешти. 3 листопада 1872 року: «Ісааку Драгічу, за проповідування слова Божого, старанну і корисну законоучительську службу Його Преосвященством Павлом, Єпископом Кишинівським і Хотинським преподане пастирське благословення». 30 березня 1879 року залишений на посаді священика при церкві села Романківці[18]. 8 травня 1879 року переміщений на місце відрахованого в армійське відомство священика Бендерського собору Димитрія Заушкевіча[19]. 9 серпня 1879 року переміщений в село Олександрівка Акерманського повіту. 11 січня 1888 року, відповідно проханню, звільнений з посади законовчителя місцевого училища[20]. 1 квітня 1892 року визначений на місце священика в село Талмази[21]. Помер 4 грудня 1897 року, в селі Волонтіровка Акерманського повіту.

Дружина: Порфирія Дмитрівна (1855 р.н.). Їхні діти: Володимир (1874 р.н.), за даними на 1906 — 1907 рр. проживав у м. Аккерман; Леонід (1875 р.н.), Михайло (1884 р.н.) і Ніна (1882 р.н.).

Іоанн – священик при церкві Всіх Святих села Романківці Хотинської райї. 27 липня 1775 року отримав грамоту Іоакима, митрополита Проілавського, Томаровського, Хотинського та всієї Бессарабії, і України, на підтвердження про дозвіл йому служити при церкві села Бринзень Хотинського повіту[22].

Калуцький Варфоломій (? – 1888) – псаломщик при Свято-Михайлівській церкві села Романківці Романкоуцької волості Хотинського повіту. Помер в 1888 році, в тому ж селі.

Карп Тоадер – в першій половині 1780-х роках служив псаломщиком в одному з приходів Хотинської райї. 12 липня 1785 року від Кирила, митрополита Проілавського, Томаровського, Хотинського та всієї Бессарабії, і України, Тоадер Карп, отримав грамоту яка підтверджувала, що він висвячений на священика і направлений служити при Свято-Михайлівській церкві села Романківці[23]. Грамота епітропа та архімандрита Серафима від 24 травня 1804 року свідчить про те, що в той рік отець Тоадер вийшов з Проілавської єпархії. 8 червня 1804 року єпископ Хушської єпархії Мелетій Лефтер направив Теодора Карпа служити при церкві села Тирнова Сорокського цинута (нині село у складі однойменної комуни в Єдинецькому районі Республіки Молдова). Після п’яти років служби в тому селі, він залишився без приходу і поневірявся від села до села в Хотинському повіті. На той час він уже був вдівцем, а своїх трьох малолітніх дочок залишив під опікою якогось Іоанна Хуцу[24].

Карюков Іоанн – із сім’ї духовного звання. За даними на 1868-1872 рр. – священик при Свято-Михайлівській церкві села Романківці і законовчитель в місцевому народному училищі. В 1868 році «по увазі до старанної пастирської дбайливості і оздобах ввіреного йому храму Божого благословенний Його Високопреосвященством вживати при богослужінні знак церковної відмінності набедреник».

Його син, Костянтин Карюков, вже після смерті батька, за розпорядженням його Преосвященства Павла, єпископа Кишинівського і Хотинського, 15 червня 1878 року зарахований до Добрушської школи, як «сирота, який має мати».

Кровецький Афанасій Васильович (1827 р.н.) – народився в селі Романківці Хотинського повіту, в родині священика. Після звільнення з Вищого відділення Кишинівського духовного училища, 3 грудня 1848 року визначений паламарем до Свято-Димитріївської церкви села Бирнова Хотинського повіту. 8 червня 1849 року, за проханням, переведений на місце паламаря до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці, того ж повіту. 3 жовтня 1849 року затверджений дяком при тій же церкві. 1 січня 1856 року висвячений у сан диякона при тій же Архангело-Михайлівській церкві. В 1862 році, 1 червня, висвячений на священика до Свято-Миколаївської церкви села Черлена Маре Хотинського повіту[25]. 8 березня 1892 року звільнений за штат через хворобу[26].

Дружина: Параскева Василівна (1837 р.н.). Їхні діти: Міна (1852 р.н.), Яків (1855 р.н.), Захарій (1861 р.н.), Дмитро (1864 р.н.), Олександр (1867 р.н.), Юлітта ( 1 869 р.н.). У «Відомість про Свято-Миколаївську церкву, 2-й округи Хотинського повіту, села Черлена Маре, за 1882» згадані Міна Опанасович Кровецький і дружина його Катерина Василівна (1855 р.н.) з сином Іоанном (1880 р.н.) і Єфросинія (1876 р.н.); а також Яків Афанасійович Кровецький, з дружиною Олександрою Афанасіївною (1855 р.н.) і дочками Наталією (1877 р.н.) і Олександрою (1880 р.н.)[27].

Кровецький Василь Захарович (1790 р.н.) – син священика, дячок при Архангело-Михайлваській церкві села Романківці (за даними на 1815-1817 рр.). 13 січня 1818 року, митрополитом Гавриїлом висвячений на священика до церкви села Романківці. В тому ж році призначений виконуючим обов’язки благочинного Романівського (Романківського) благочиння. В жовтні 1818 року затверджений на цій посаді. В 1828 році, відповідно проханню, звільнений з посади благочинного «через хворобу».

Дружина: Домнікія Онуфріївна (1770 р.н.) Їхні діти: Яків (1816 р.н.), Анастасія (1818 р.н.), Захарій (1820 р.н.).

Кровецький Єлевферій (Єлефрерій) Іванович (1839–1890) – народився 5 березня 1839 року в селі Романківці Хотинського повіту, в сім’ї дяка Іоанна Захаровича Кровецького (1789 р.н.) та Пелагеї (1800 р.н.). В 1849 році вступив до першого класу Кишинівського духовного училища. В 1857 році переведений до Кишинівської духовної семінарії, яку закінчив у 1863 році в званні студента. В тому ж році вступив на службу виконуючим посаду вчителя латинської мови і поєднаних з нею предметів у паралельних класах Кишинівського духовного училища. В 1864 році, радою Київської духовної академії, затверджений на посаді вчителя і знаходився на ній по 1873 рік. Окрім головних обов’язки вчителя, також виконував такі обов’язки: в 1864-1868 рр. – помічник інспектора училища; в 1864–1865 рр. – п’ятий наставник училища в основних класах; в 1865-1866 рр. – на посаді економа семінарії; в 1867 році – інспектор училища; 1867–1868 рр. – викладач старослов’янської мови і священної історії в паралельних класах; 1868 рік – вчитель латинської мови в основних класах; в 1869 році – вчитель чистописання в паралельних класах; в 1870-1871 рр. – вчитель священної історії в паралельних класах; в 1872-1873 рр. – вчитель старослов’янської мови. В 1873 році, відповідно проханню, звільнений зі служби.

Під час учительської служби, в 1867 році Єлевферій Іванович висвячений на священика до Свято-Миколаївської церкви села Дрепкоуци Хотинського повіту, з залишенням на посаді вчителя училища і прирахуванням до семінарської Трьохсвятительської церкви міста Кишинева. При семінарії він числився священиком два роки. В 1870 році визначений до церкви Всіх Святих, там же в місті Кишинів. В 1873 році призначений законовчителем Однокласного народного жіночого училища і був обраний помічником благочинного міських церков. У 1874 році призначений членом екзаменаційної комісії для церковнослужителів і членом будівельної комісії по заготовленню матеріалів для споруди будівель під приміщення чоловічого духовного училища в місті Кишиневі. В 1877 році обраний членом ради жіночого єпархіального училища і в цьому званні два роки виконував посаду голови ради училища. З 1881 по 1885 рік знову був помічником благочинного міських церков, а також законовчителем в першому і четвертому приходських народних училищах.

У 1883 році, відповідно проханню, переміщений на священицьку вакансію при Кишинівському кафедральному соборі. В 1884 році призначений членом ревізійного комітету для перевірки звіту Кишинівської духовної семінарії за 1883 рік. У 1884-1885 роках був законовчителем в сьомому приходському народному училищі міста Кишинева. В 1885 році призначений членом Кишинівської духовної консисторії, а в 1886 році – членом єпархіальної училищної ради. У березні 1890 року призначений настоятелем Вознесенського собору[28].

В 1870-му році нагороджений набедреником, в 1874 році – синодальною скуфією, в 1877 році – камилавкою, а в 1881 році – наперсним хрестом. У 1885 році удостоєний ордена Святої Анни III ступеня. В 1889 році нагороджений орденом Святої Анни II ступеня.

Помер 2 липня 1890 року, в м Кишинів Бессарабської губернії.

Дружина: Килина Іванівна Бабченко (1851–1890) — дочка священика. Померла на 12 днів раніше чоловіка. За кілька місяців до своєї кончини склала духовний заповіт, згідно з яким, будинок отриманий нею від батьків як придане заповіла на просвітницькі установи (5000 руб.), сиротам (1000 руб.) і двох рідних братів (по 1000 руб. кожному)[29].

Дітей не мали.

Кровецький Захарій – священик Архангело-Михайлівської села Романківці (за даними на 1800-1813 рр.). В 1812 році судився з поміщиком Романківці і Карликова, Костянтином (Костакі) Гікою (1745–1818), «за відібрання маєтка, купленого у турецько-підданого М. Ділівнра».

Кровецький Іоанн Захарович (1789 р.н.) – син священика. 1 листопада 1819 року затверджений на посаді дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці: «Бідний був дяк Іван Кравецький, дуже бідний, але він, мабуть, задоволений був своїм становищем і не тільки не подумував бути коли-небудь багатим, але навіть не дбав про те, щоб забезпечити хоча б як-небудь в майбутньому свою дружину: напівзруйнована хата, дружина і троє дітей становили все його майно, багатство і майбутнє забезпечення сім’ї. Тому коли він помер, то сім’я його залишилася абсолютно безпритуленою: ні двора, ні кола, а в хаті хоч конем грай»[30].

Дружина: Пелагея (1800 р.н.). Їхні діти: Василь (1819 р.н.), Єфросинія (1815 р.н.), Феодосія (1821 р.н.), Омелян (1822 р.н.), Єлевферій (1839 р.н.), Федір (1829 р.н.), Іоанн (1825 р.н.).

Кушнирюк Петро Андрійович (1917–1986) – народився 22 червня 1917 року в селі Білівці Хотинського повіту (нині Хотинського району Чернівецької області), в сім’ї селянина. Після закінчення курсів псаломщиків при Чернівецькому єпархіальному управлінні з 1947 по 1950 рік був псаломщиком в Свято-Михайлівському храмі рідного села Білівці. В 1949 році, єпископом Чернівецьким і Буковинським Андрієм (Сухенко) висвячений на диякона, а в 1950 році – у пресвітера і призначений настоятелем Різдва-Богородичного храму в с. Подвірне Новоселицького району, тієї ж області. З 1958 року до виходу за штат в 1984 році служив настоятелем Свято-Михайлівського храму в селі Романківці Сокирянського району. З 1959 року був духівником кліриків храмів Сокирянсько-Кельменецького благочиння. За ревне служіння Церкві Христовій Святішим Патріархом Пимоном в 1978 році нагороджений хрестом з прикрасами. Помер 26 квітня 1986 року. Похований протоієрей Петро Кушнирюк на цвинтарі в рідному селі[31].

Михалевич Кирило Лукич (1819 р.н.) – син священика селища Бирнова, Луки Андрійовича Михалевича (1781 р.н.) та Матрони ( 1793 р.н.)[32]. Закінчив Хотинське повітове училище. 8 червня 1836 року визначений дяком до Різдва-Богородичної церкви села Вороновиці Хотинського повіту. 20 вересня 1838 року переміщений на місце дячка до Іллінської церкви міста Кишинева. 28 березня 1842 року висвячений на священика. В 1849 році переведений до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці Хотинського повіту: «В селі Романкоуцах був у той час священик Михалевич, одружений на Анастасії Кравецькій, яка припадала двоюрідною сестрою дякові Івану Кравецька»[33]. 8 жовтня 1853 року, на прохання поміщика і громади села Логанешть, переведений до Свято-Михайлівської церкви цього села. В 1870-х роках також спостерігав за церквою села Пашкани.

Дружина: Анастасія Кравецька. За даними на 1853 рік – вдівець. Діти: Костянтин (1841–29.06.1871) – редактор Кишинівських обласних відомостей; Анна (1845 р.н.).

Міхневич Петро Матвійович (1830 р.н.) – син паламаря Царя-Костянтинівської церкви міста Хотина, Матвія Олексійовича Міхневича та Ірини Лук’янівни (1801 р.н.). Деякий час служив паламарем при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці Хотинського повіту. В 1867 році переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Коболчин, того ж повіту. В 1869 році переміщений до Михайлівської церкви села Кельменці Хотинського повіту.

Мойсіу Омелян – 1 липня 1931 визначений на місце священика до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці Хотинського повіту[34].

Мондренко Іван Іванович (1847–1908) — син дячка Івана Івановича Мондренко (1819 р.н.) і онук священика Успенської Богородичної церкви села Василівка Хотинського повіту, Іоанна Мондренко (1770–1824). Отримав домашню освіту. 9 жовтня 1867 року визначений паламарем до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці, того ж повіту. 22 березня 1879 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, на місце понадштатного паламаря, а 24 травня 1883 року – перейменований в псаломщика при тій же церкві. Помер 16 квітня 1908 року.

Його дружина: Єфросинія Стефанівна (1849 р.н.) — дочка дяка села Білоусівка Хотинського повіту. Їхні діти: Ольга (1873 р.н.) – заміжня, за вчителем Білоусівської церковно-приходської школи Мефодієм Підлісним; Анна (1883 р.н.), Марія (1885 р.н.), Олександра (1888 р.н.), Володимир (1891 р.н.), Іоанн (1893 р.н.)[35].

Онуфрієвич Михайло Федорович (1860 р.н.) – син священика села Коболчин Хотинського повіту, Федора Костянтиновича Онуфрієвича (1832–1888). В 1879 році закінчив Кишинівську духовну семінарію і був призначений учителем Каларашської монастирської школи. 24 вересня 1879 року визначений псаломщиком до Мерешівської церкви Сорокського повіту. 15 березня 1881 року висвячений на священика до Архангело-Михайлвської церкви села Романківці Хотинського повіту. В 1882 році призначений законовчителем в Романкоуцькому народному училищі[36]. В 1893 році нагороджений скуфією, в 1906 році – наперсним хрестом, а в 1907 році – орденом св. Анни 3-го ступеня. 18 вересня 1912 року, відповідно проханню звільнений за штат. 9 лютого 1913 року заштатний священик села Романківці, Михайло Онуфрійович призначений на 2-е священицьке місце до церкви села Салкауци Бендерського повіту. Був відомий як сильний господарник. Вивчав сільське господарство. У селі Ожеве у нього був великий виноградник, який був знищений в 1894 році.

6795

Остапов Іоанн Васильович

Дружина: Варвара Василівна (1858 р.н.). Їхні діти: Катерина (27.10.1883 р.н.), Анна (06.06.1885 р.н.), Микола (02.04.1887 р.н.), Юлія (14.02.1891 р.н.), Георгій (04.04.1893 р.н.), Валентина (01.01.1895 р.н.), Федір (01.10.1897 р.н.) і Дмитро (11.10.1899 р.н.)[37].

Остапов Іоанн Васильович (1880 р.н.) – в 1901 році закінчив Кишинівську духовну семінарію. 13 березня 1902 року висвячений на священика до церкви села Михалкове Хотинського повіту[38]. 16 травня 1907 року, відповідно проханню, переміщений до церкви села Гінькоуци, того ж повіту. В тому ж році, 1 листопада призначений законовчителем місцевого народного училища. 18 вересня 1912 року, відповідно проханню, переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці Хотинського повіту і призначений законовчителем у місцевому міністерському двохкласному училищі.

Дружина: Катерина Михайлівна Онуфрійович (27.10.1883 р.н.) — дочка священика Михайла Федоровича Онуфрійовича (1860 р.н.) та Варвари Василівни (1858 р.н.). Навчалася в Кишинівському єпархіальному жіночому училищі. Їхні діти: Татьяна (07.01.1904 р.н.), Лідія (05.02.1905 р.н.), Леонід (14.05.1906 р.н.), Віктор (14.02.1911 р.н.), Олександр (06.04 .1914 р.н.)[39].

Перетятков Лаврентій Матвійович (1846 р.н.) – дячок при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці Хотинського повіту. В 1868 році переміщений до Іоанно-Богословської церкви села Кіщло-Наджимова Хотинського повіту. 11 вересня 1909 року призначений дияконом до тієї ж церкви, із залишенням на вакансії псаломщика. 15 грудня 1914 року звільнений, відповідно його проханню.

Дружина: Порфирія Георгіївна (1847 р.н.), у шлюбі з якою народився син Гавриїл (1882 р.н.).

Перетятков Яків Іванович (1824–1901) – син священика села Наславча Хотинського повіта, Іоанна Феодосійовича Перетяткова (1781 р.н.) та Феодосії[40]. Після смерті батьків виховувався в домі родичів[41]. Навчався в нижчій духовній школі, а потім вступив до Кишинівської духовну семінарію. У 1851 році єпископом Іринархом висвячений на священика і направлений служити при Свято-Михайлівській церкві села Романківці Хотинського повіту. В 1865 році переведений в містечко Єдинці, того ж Хотинського повіту, де прослужив до кінця свого життя. Був законовчителем в чоловічому та жіночому народних училищах м. Єдинці. В 1878 році мав обов’язки члена правління при Єдинецькому духовному училищі. Деякий час перебував на посаді дільничного піклувальника про народну тверезість[42]. В 1889 році на 12 днів їздив до Києва – для поклоніння[43].

В 1855 році нагороджений набедреником. У 1873 році отримав синодальну фіолетову скуфію, а в 1877 році, «за відмінність по службі» нагороджений синодальною фіолетовою камилавкою. В 1883 році нагороджений наперсним хрестом. 6 травня 1899, року «за службу по духовному відомству і викладання більше тридцяти років Закону Божого в Єдинецькому народному училищі» представлений до ордена Святої Анни 3-го ступеня. Мав також бронзовий хрест «За Севастопольську війну» та бронзову медаль в пам’ять царювання імператора Миколи I, а також срібну медаль – в пам’ять царювання імператора Олександра III-го[44].

Помер після тривалої хвороби 14 лютого 1901.

Дружина: Марія Матвіївна. Їхні діти: Сергій – служив дияконом у Белецькому соборі.

Попович Матвій – із сім’ї духовного звання. Понадштатний псаломщик при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці Хотинського повіту (за даними на 1914 рік не було в живих).

Дружина: Параскева Григорівна (1833 р.н.). Їхні діти: Єфросинія (1853 р.н.), Григорій (1858 р.н.), Петро (1863 р.н.), Яків (1865 р.н.)[45].

Радевич Іван Петрович (1800 р.н.) – син священика села Романківці Хотинського повіту, Петра Михайловича Радевича (1779 р.н.) і Анастасії Іванівни (1780 р.н.). 18 червня 1828 року затверджений на посаді паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці. В 1833 році виключений з духовного звання і спрямований на заслання до Сибіру.

Радевич Петро Михайлович (1779 р.н.) – народився в сім’ї царан села Романківці Хотинської райї. 25 травня 1805 року, в Яссах, висвячений на священика, і направлений служити при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці. В 1812 році отримав грамоту від митрополита Гавриїла, яка підтверджувала право займати посаду священика при цій церкві.

Дружина: Анастасія Іванівна (1780 р.н.). Їхні діти: Іоанн (1800 р.н.), Онуфрій (1805 р.н.), Марія (1809 р.н.) і Олександр (1811 р.н.)[46].

Радомський Андрій Васильович (1846–1928) – із сім’ї духовного звання. Здобув освіту в нижчому відділенні духовного училища. 8 листопада 1865 року визначений паламарем до Свято-Михайлівської церкви села Романківці Хотинського повіту. 15 лютого 1883 року, там же, затверджений псаломщиком. 21 жовтня 1910 року висвячений у сан диякона до тієї ж церкви на псаломщицьку вакансію[47]. Помер 1 лютого 1928 року[48].

Дружина: Стефанида Павлівна (1848 р.н.). Їхні діти: Петро (01.01.1868 р.н.), Марія (02.08.1869 р.н.), Олімпіада (24.06.1871 р.н.), Григорій (25.01.1875 р.н.), Віктор (01.04.1879 р.н.), Василь (01.04.1881 р.н.) і Катерина (13.10.1883 р.н.)[49].

Радомський Василь Андрійович (1881 р.н.) – народився 1 квітня 1881 року, в селі Романківці Хотинського повіту, в сім’ї паламаря Андрія Васильовича Радомського (1846–1920) і Стефанида Павлівни (1848 р.н.)[50]. Навчався в Кишинівській школі псаломщиків. На службі з 1899 року. За даними на 1914 рік – псаломщик при церкві села Сударки Сорокського повіту. З 1920 року служив псаломщиком при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці. Того ж року, 15 травня звільнений за штат[51].

Руснак Ф. – священик при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці Сокирянського району Чернівецької області (за даними на 1949 рік)[52].

Споялов Андрій Євфимович (1853 р.н.) – син священика села Кетроаси Сорокського повіту. В 1875 році закінчив Кишинівську духовну семінарію, і 15 вересня того ж року визначений, згідно проханню, псаломщиком до церкви села Молодове Хотинського повіту. 14 серпня 1876 року переміщений на місце псаломщика до Хотинського Покровського собору. 19 грудня 1876 року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Гвіздівці, того ж повіту[53]. 18 червня 1877 року переміщений до церкви села Тирнова Хотинського повіту[54]. 30 липня 1877 року затверджений законовчителем Тирновського міністерського училища[55]. В 1879 році переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці, того ж повіту, де 6 жовтня того ж року призначений законовчителем чоловічого і жіночого училищ. 19 березня 1881 року переміщений в село Негринці Хотинського повіту. З 16 серпня 1882 року служив священиком у селі Коболчин, того ж повіту. Отець-законовчитель Коболчинськрї церковно-приходської школи (за даними на 1896 рік). 6 травня 1899 року нагороджений камилавкою від Святого Синоду. В 1899 і 1904 рр. також був нагороджений наперсним хрестом. В 1902 році він духівник 5-го округу Хотинського повіту. В 1903 році, згідно проханню, звільнений з посади депутата по 5-му округу Хотинського повіту.

За даними на 1896 рік – вдівець.

Тішковський Іоанн Стефанович (1788 або 1793 р.н.) – народився в селянській сім’ї в селі Романківці Хотинського повіту. 13 липня 1819 року визначений паламарем до церкви того ж села. 1 квітня 1833 року висвячений на священика в скит Верзерешть в Оргеївському повіті. 29 серпня 1839 року переміщений до церкви села Салча Сорокського повіту. В тому ж році, за розпорядженням Кишинівської консисторії визначений до Свято-Миколаївської церкви села Кошмірка Нижча. В 1854 році вийшов за штат.

Дружина: Домнікія (1799 р.н.) Їхні діти: Георгій (1835 р.н.), Феодосія (1832 р.н.).

Трофімов Дмитро Костянтинович (1820 р.н.) – син протоієрея. Закінчив Кишинівську духовну семінарію, у званні студента. 23 грудня 1845 року Високопреосвященнішим Іринархом, архієпископом Кишинівським і Хотинським висвячений у сан диякона, а 24 грудня – на священика, до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці Хотинського повіту. 1 лютого 1846 року переведений до церкви Успіння Богородиці села Васіян Оргеївського повіту[56].

Дружина: Марія Тимофіївна (1827 р.н.). Дочка: Єлизавета: (1846 р.н.).

Ферінц Тимофій Павлович (1821–1891) – народився в сім’ї священика села Кулішівка Хотинського повіту, Павла Стефановича Ферінца (1776 р.н). 27 березня 1870 року, будучи священиком Свято-Михайлівської церкви села Романківці Хотинського повіту, переміщений до Різдва-Богородичної церкви села Кулішівка. 14 січня 1888 року переміщений на священицьку вакансію до Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка, того ж повіту[57]. 19 травня 1888 року, відповідно проханню, переміщений назад на священицьке місце в Кулишівку, де помер 2 жовтня 1891 року.

Фрусевич Петро – священик села Романківці Хотинського повіту (за даними на 1860-і рр.). Помер у містечку Єдинці.

Діти: Ганна, Марія, І Софія.

Шагановський Іван Григорович (1812 р.н.) – син дячка села Молодове Хотинського повіту, Григорія Стефановича Шагановського (1751 р.н.) і Катерини Василівни (1770 р.н.). В 1833 році визначений паламарем при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці Хотинського повіту.

Щука Василь Георгійович (1848 р.н.) — син священика села Клімоуц Сорокського повіту, Георгія Івановича Щуки (1820 р.н.) і Марії Георгіївни (1827 р.н.)[58]. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. В 1867 році висвячений на священика до церкви селища Загайкан Ясського повіту. В 1868 році переміщений до Михайлівської церкви села Скаяни Сорокського повіту[59]. Деякий час перебував економом Єдинецького духовного училища[60], звідки 1 червня 1878 переміщений на місце священика в село Гріноуци. 8 травня 1879 року переміщений в село Романківці Хотинського повіту[61]. В 1883 році будучи священиком села Тирнова Сорокського повіту, нагороджений благословенням єпархіального начальства. В 1903 році затверджений на посаді духівника 2-го округу Сорокського повіту. Того ж року нагороджений орденом св. Анни 3 ступеня.

Священики Сокирянщини в с. Романковці, 1930-ті роки. Із власного архіва В.В. Гандзія

_______________________________________

[1] Портарь (портар, портарій; portar) – начальник охорони столичного міста, він же комендант міста.

[2] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 8, 97–101.

[3] Карпенко Ю.О. Топонімія Буковини. – Київ: «Наукова думка», 1973. – С. 26.

[4] Мандзяк О.С. Стародавні церви Сокирянщини // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 2. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 196.

[5] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3 округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Романкоуцах, за 1914 год.

[6] Романчук Г. Освящение церкви в селе Романкоуцах, Хотинского уезда // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1895. – Год 28. — № 7. – С. 244 – 246.

[7] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1872. – № 8, 15-30 апреля. – С. 214.

[8] Сведения о движении и переменах в службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1877. – № 21, 1–15 ноября. – С. 458.

[9] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1870. – № 2, 15-го января. – С. 13 – 14.

[10] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. – № 6, 15–31 марта. – С. 119.

[11] Сведения о движении и переменах по службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. – № 7, 1–15 апреля. – С. 141 – 142.

[12] Шундрій М.М. Історія церкви села Ломачинці // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – 2011. – С. 123.

[13] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1892. – № 8, 15 апреля. – С. 117.

[14] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории для Свято-Михайловской церкви села Жаврен 1-го округа Оргеевского уезда, для записи о родившихся, браком сочетавшихся, и умерших, на 1905 год.

[15] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 450.

[16] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения казенного селения Отак, состоящая при одно приходной Иоанно-Богословской церкви священно и церковнослужителях их женах и детях обоего пола. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[17] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3 округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Романкоуцах, за 1914 год.

[18] Сведения о движении и переменах по службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. – № 7, 1–15 апреля. – С. 141 – 142.

[19] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. – № 10, 15–31 мая. – С. 172.

[20] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1888. – № 2, 15-31 января. – С. 50.

[21] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1892. — № 8, 15 апреля. – С. 117.

[22] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 463–464; Tomescu C.N. Diferite știri din arhiva consiliului eparhial Chișinău // Arhivele Basarabiei. Revistă de istorie şi geografie a Moldovei dintre Prut şi Nistru. – Chișinău: Tipografia Eparhiala «Cartea Româneasca», 1934. – Anul VI, № 4. – P. 360 – 361.

[23] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 466; Tomescu C.N. Diferite știri din arhiva consiliului eparhial Chișinău // Arhivele Basarabiei. Revistă de istorie şi geografie a Moldovei dintre Prut şi Nistru. – Chișinău: Tipografia Eparhiala «Cartea Româneasca», 1932. – Anul IV, № 4. – P. 294.

[24] Tomescu C.N. Diferite știri din arhiva consiliului eparhial Chișinău // Arhivele Basarabiei. Revistă de istorie şi geografie a Moldovei dintre Prut şi Nistru. – Chișinău: Tipografia Eparhiala «Cartea Româneasca», 1932. – Anul IV, № 4. – P. 294; Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 466.

[25] Ведомость о Свято-Николаевской церкве, 2-й округи Хотинского уезда, села Черлена Маре, за 1882 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 19, ед. хр. 31.

[26] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1892. — № 7, 1-го апреля. – С. 98.

[27] Ведомость о Свято-Николаевской церкве, 2-й округи Хотинского уезда, села Черлена Маре, за 1882 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 19, ед. хр. 31.

[28] Лашков Л. Памяти протоиерея Елефрерия Ивановича Кровецкого // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1890. – № 16, 15 августа. – С. 696 – 698.

[29] Дорук С. К годовщине смерти протоиерея Е.И. Кровецкого // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1891. — № 1-2, 1-15 января. – С. 40.

[30] Лашков Л. Памяти протоиерея Елефрерия Ивановича Кровецкого // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1890. – № 16. – С. 700.

[31] Вечная память почившим [Кушнирюк П. А., протоиерей, Черновицкая епархия] // Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1987. – №1. – С. 28-29.

[32] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцать второго дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Бырновы, принадлежащего помещику Георгию Васильеву Ботезату, о состоящих при двуприходной Димитревской церкви священно и церковнослужителях их женах и детях обоего пола. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[33] Лашков Л. Памяти протоиерея Елефрерия Ивановича Кровецкого // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1890. – № 16. – С. 700.

[34] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1931. – № 15-16. – P. 182.

[35] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви селения Белоусовки, Хотинского уезда Кишиневской епархии и священно и церковнослужителях за 1896 год.

[36] Годовой отчет о наблюдении за законоучительством и духовно-нравственном воспитанием в земских и министерских училищах Бессарабской губернии. 1910/11 год. – Кишинев: Епархиальная типография, 1911. – С. 213.

[37] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3 округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Романкоуцах, за 1914 год.

[38] Распоряжения епархиального начальства // Кишинёвские Епархиальные Ведомости. Еженедельное издание. – Кишинев, 1902. — № 7, 1 апреля. – С. 187.

[39] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3 округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Романкоуцах, за 1914 год.

[40] Ведомость о церкви Успения Божьей Матери села Сорокского уезда селения Наславча, за 1843 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 20; Ведомость о Свято-Успенской церкви Сорокского уезда селения Наславчи, за 1853 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 57; Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцать четвертого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Наславча двуприходной Усренской церкви, состоящей на имении помещика г. статского советника и кавалера Матфея Григориева Крупенского, о числе священно и церковнослужителях их женах и детях обоего пола. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[41] Ведомость о церкви Успенской Богородичной, Сорокского уезда, селения Наславча, принадлежащего помещику, статскому советнику Матфею Георгиеву Крупенскому, живущему в Хотинском уезде в селении Ломачинцах, 1840 года // Метрические книги церквей Сорокского уезда за 1840 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 145, связка 11.

[42] Петика В. Надгробная речь, произнесенная у могилы священника Иакова Перетяткова // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1901. — № 7, 1 апреля. – С. 160 – 161.

[43] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1889. – № 13, 1-го июля. – С. 559.

[44] Цолихрони М. Священник местечка Единец, Хотинского уезда, Иоаков Перетятков (некролог) // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1901. — № 7, 1 апреля. – С. 157 – 160.

[45] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3 округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Романкоуцах, за 1914 год.

[46] Дело об исключении из духовного звания сыновей священника с. Романковец Хотинского уезда Радевича Онуфрия и Радевича Александра за нанесение побоев и словесных оскорблений жителю этого же села помещику Россети В. (28.09.1829-03.02.1831) (54). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 205, оп. 1, д. 6421.

[47] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3 округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Романкоуцах, за 1914 год.

[48] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1928. – № 5-6. – P. 42.

[49] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3 округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Романкоуцах, за 1914 год.

[50] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3 округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Романкоуцах, за 1914 год.

[51] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1920. – № 5. – P. 3.

[52] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 66.

[53] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1877. – № 3, 1–15 февраля. – С. 57.

[54] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1877. – № 19, 1–15 октября. – С. 433.

[55] Сведения о движении и переменах в службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1877. – № 21, 1–15 ноября. – С. 458.

[56] Ведомость о церкви Успения Богородицы, Оргеевского уезда селения Васиян за 1847 год // Метрические книги церквей Оргеевского уезда за 1847 год. – Национальный архив Республики Молдова, ф. 211, оп. 5, д. 121, связка 73.

[57] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1888. – № 2, 15-31 января. – С. 51.

[58] Ведомость о Свято-Успенской церкви Сорокского уезда селения Климоуц, за 1853 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 57.

[59] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1868. — № 1, 1 июля. – С. 8.

[60] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1877. – № 19, 1–15 октября. – С. 434.

[61] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. – № 10, 15–31 мая. – С. 172.

Залиште свій коментар