«Сокирянець» Ричард Такер — кумир Америки

Автор: admin

Його голос був не тільки гарним — мерехтливим, сріблястим,rt-young але дуже потужним і неймовірно міцним!

Лучано Паваротті

(з передмови до книги Дж. А. Дрейка «Ричард Такер». Нью-Йорк, 1984).

28 серпня 2013 року був оголошений у Нью-Йорку Днем Ричарда Такера. У цей день у місті проходили численні врочисті заходи, присвячені 100-літньому ювілею чудового американського тенора.

Серед головних подій — вечір-зустріч у Джульярдській школі, де в числі почесних гостей були присутні видатні артисти Рене Флемінг, Ніл Шікофф, член Верховного суду США й велика шанувальниця співака Джоан Рут Бейдер Гінзбург та інші знаменитості, а також великий святковий концерт на відкритій оркестровій естраді «Раковина Наумбурга» Центрального парку Нью-Йорка за участю лауреатів Музичного фонду Ричарда Такера, заснованого в 1975 році. Всі заходи були безкоштовними з вільним входом. Так американська громадськість відзначила цю славну ювілейну дату.

А 17 листопада 2013 року грандіозний Такер-Гала пройшов у нью-йоркському Евері Фішер-Холі Лінкольн-центру.

* * *

Уродженець Бруклина, Ричард Такер (справжнє ім’я Рубін Тикер) з’явився на світ в багатодітній єврейській родині вихідців з Бессарабії, що жили в містечку Сокиряни й перебралися в США в 1911 році. У хлопчика рано виявилися музичні здібності, він з дитинства співав у синагозі, пізніше був кантором Бруклинського єврейського центру. Однак до професійної співочої кар’єри прийшов не відразу, захоплювався легкою атлетикою, працював продавцем одягу, пробував себе в бізнесі. В 1936 році Такер женився на Сарі Перельмут, молодшій сестрі Якова Перельмута, у майбутньому також знаменитого тенора Яна (Жана) Пірса. Пірс, оперна кар’єра якого почалася в 1938 році, спочатку не дуже підтримував прагнення Ричарда стати оперним співаком, але в незабаром змінив свою думку й почав допомагати йому. Важливу роль у долі Такера зіграли його заняття вокалом з великим педагогом того часу, тенором Полом Олтхаузом, першим виконавцем на американській сцені партій Самозванця й Тристана, серед учнів якого були А. Варні (Варнай), Э. Стібер, Л. Сімоно.

Невдачею закінчилася спроба Ричарда пройти прослуховування в Метрополітен-Опера в 1941 році. Його перший виступ на оперній сцені відбулося лише через два роки у приватній бруклинській Оперної компанії Сальмаджі, де він проспівав Альфреда. Ще через два роки Такер завдяки зусиллям Олтхауза, що запросив тодішнього директора Метрополітен-Опера Едуарда Джонсона послухати свого учня в єврейському центрі, одержує, нарешті, запрошення на головну американську оперну сцену, де успішно дебютує 25 січня 1945 року, виконавши партію Енцо в «Джоконді» під керуванням Еміля Купера. Його партнерами в тім пам’ятному спектаклі були Стелла Роман, Бруна Кастанья, Ричард Бонеллі й Нікола Москона. Рецензенти відзначають, що «дебютант був захоплено зустрінутий публікою», а його впевнене виконання відрізнялося «інтонаційним багатством, теплотою й виразністю».

Подальша творча біографія Такера добре відома, та й не так вже багато було в ній несподіваних поворотів і складних перипетій. Практично вся кар’єра артиста була пов’язана з Метрополітен-Опера, де він прослужив без малого 30 років. Саме тут за місяць до раптової кончини відбувся його останній виступ на театральній сцені.

Усього в Метрополітен-Опера Такер виступив 738 разів в 30 партіях. Серед його ролей тут (у хронологічному порядку) Енцо, Альфред, Самозванець, Пінкертон, Ричард, Рудольф («Богема»), Турідду, Едгар, Габріель Адорно, Герцог, Де Гріє («Манон Лєско»), Каварадоссі, Таміно, Дон Карлос, Фауст, Альфред («Кажан»), Феррандо, Хозе, Альваро, Андре Шеньє, Гофман, Лєнський, Ліонель, Дикий Джонсон, Калаф, Манріко, Радамес, Рудольф («Луїза Міллер»), Каніо, Самсон.

Важливою віхою в кар’єрі співака став європейський дебют на фестивалі Арена ді Верона в 1947 році, де він співав в «Джоконді» під керуванням Тулліо Серафіна за участю Каллас, Ніколаї, Тальябуе й Россі-Лємєні й мав прекрасний прийом у публіки, що аплодувала йому більше, ніж іншій дебютантці Верони — Марії Каллас. Про цю обставину, також як і те, що прекрасна грекиня була сильно вражена, згадують усі, хто пише про Такера. Справедливості заради потрібно нагадати, що це була ще «дореформена» Каллас, так до того ж із травмованою напередодні генеральної репетиції ногою. Через 25 років Такер повернувся у Верону, де в 1972 виконав партії Ричарда й Радамеса.

Січень 1958 року. Два знаменних дебюти співака — у Ковент-Гардені й Віденській опері. І обоє в партії Каварадоссі. У Відні до цієї партії додався ще пуччинієвський Рудольф.

Ще один дебют Такера був прославлений його захопленим шанувальником Лучано Паваротті. Це відбулося 20 травня 1969 року в Ла Скала, де через багато десятиліть за буття диригентом Ф. Молінарі-Праделлі була виконана вердієвська «Луїза Міллер». Великий італійський співак був присутній на спектаклі й згадував, що публіка із замилуванням слухала спів Такера, а після знаменитої арії Quando le sere «зал вибухнув скаженими оплесками».

Однак настільки яскраві дебюти на провідних європейських сценах не знайшли продовження, залишившись одиничними епізодами у творчій біографії Такера. Звичайно, цими театрами його європейські гастролі не обмежувалися. Він кілька разів виступав у Флоренції, у тому числі на фестивалі «Флорентійський музичний травень», співав у Римі, Пармі, Барселоні, брав участь у виконанні «Жидовки» Галеві в лондонському Королівському Фестиваль-Холі (1973) та ін.

І все-таки можна констатувати, що повноцінного й повсюдного розвитку, гідного його яскравого таланта, європейська кар’єра Такера, на відміну від американської, не одержала. Зате в Америці він був справжнім кумиром, виступаючи поряд з Нью-Йорком усюди — у Вашингтоні, Філадельфії, Чикаго, Сан-Франциско й інших містах, на південноамериканських сценах (театр «Колон», Каракас і ін.).

Важко дати точна відповідь про причини такого становища речей. Напевно, отут мали місце і якісь життєві обставини. Але були й художні. І кореняться вони в особливостях голосу співака й своєрідності його творчої манери. Її не можна назвати зовсім суперечливою — міра таланту й майстерності Такера не дозволяє застосувати таку характеристику до настільки масштабної творчої особистості. Вірніше було б говорити про своєрідне й дивне сполучення деяких якостей вокалу Такера, які в настільки суб’єктивній області, як спів, призводять до протилежних відчуттів у слухачів.

Голос артиста не в’янув до останніх днів його життя, виявивши нам яскравого Каніо, якого він уперше проспівав в 1970 році у тій самій Метрополітен-Опера і яким завершив свою сценічну кар’єру 3 грудня 1974 року.

Як видно із простого переліку партій Такера, діапазон його репертуару простирався від Фауста й Герцога до Манріко й Калафа, співав він навіть моцартовських Таміно й Феррандо (!).

8 січня 1975 року під час свого спільного з Робертом Мерріллом концертного тура по Америці Ричард Такер раптово помер від інфаркту в готелі міста Каламазу штату Мічиган.

За публікацією «OperaNews»

Імпровізація Шенье Colpito qui m’avete… Un di al’azzurro spazio. Исп. Р.Такер. 1956 р.

Залиште свій коментар