Історичні знахідки на Сокирянщині

Автор: admin

Від себе (тобто від сайту «Сокирянщина») відзначимо, що у відео йдеться про так званий межовий знак, який був встановлений при межуванні хотарів (готарів) сіл Василівка і Розкопинці. При цьому, згідно з дослідженнями, цей межовий камінь (він же хотарний або готарний знак), як і йому подібні не мають безпосереднього відношення до факту входження Бессарабії до складу Російської імперії, тим більше, що фактично Бессарабія опинилася під військовою владою Росії ще з 1793 року, а з 1806 року турками в Бессарабії, як то кажуть, вже навіть не тхнуло… У 1812 р. Бессарабія була лише формально приєднана до імперії за умовами Бухарестсього мирного договору. Окрім того, практика ставити межові камені не дуже підтримувалася російськими чиновниками і практично існувала допоки діяв молдавський боярський орган управління Диван (і ще декілька років потому «за інерцією» після його ліквідації).

Сама традиція використовувати спеціальні межові знаки відома з сивої давнини і мала широке поширення в Молдавському князівстві. В якості межових знаків використовувалися стовпи (які могли бути як дерев’яними так кам’яними) і каміння (спеціально оброблене або природне), на які наносилися записи (слова, цифри, спеціальні знаки «боур»). В деяких випадках в їх якості могли бути задіяні й інші об’єкти (просто великі природні каміння, скелі, що стирчать з землі, криниці, старі великі дуби, тощо). У найрізноманітніших грамотах, що вийшли з Молдавської господарської канцелярії, в якості межових знаків згадуються навіть фруктові дерева. Так, наприклад, в Межовій грамоті від 7 травня 1580 року говориться, що визначається цією грамотою ділянку землі яка охоплює простір «від колодязя до черешні». Використовувалися для позначення меж також пагорби, струмки, рови і інші природні і штучні знаки.

Межові знаки встановлювалися або позначалися під наглядом представника господарської канцелярії чи спеціально призначеного межувальника. Відомо, що для межування господарська канцелярія ще в XV ст. виділяла спеціальних «хотарників» «з представників служилого боярства та інших феодалів, які спільно з сусідніми землевласниками («межиашами»), «людьми добрими і старими», обходили по периметру весь хотар. Про те, як це відбувалося ми можемо судити по документах, які збереглися до наших часів, наприклад, із тексту межового запису ворника Ружини про обмежування села Сербичани, від 13 вересня 1662 року:

«Ми, від цього каменю, пішли прямо через гору до долини Макешинці, і по обом сторонам цієї долини поставили граничні стовпи, потім прямо через западину, де поставили стовп і зробили на дубі нарубний знак; звідти прямо нижче Корнул Маслятинул (урочище) до краю діброви, де поставили граничний стовп біля великого дуба, на якому зробили нарубний знак; після того прямо до селища або садиби і посеред поля поставили камінь; звідти пішли ми на краю обійстя, де поставили граничний стовп з боку Белоусівки, а з боку Романкоуц, від садиби до Драбищам, вниз до того пункту, де дорога бере напрям до Романкоуц і там поставили граничний стовп; потім прямо по дорозі до пункту проти згаданого Романкоуца і нижче кургану на Романкоуцькому кордоні, поставили граничний стовп».

Відзначимо, що актові джерела Молдавського князівства особливо підкреслювали протиправність і караність самовільного переміщення межових знаків або позначень. При встановленні порушень земельної межі передбачався певний термін відновлення правильної межі. В іншому випадку або при порушенні встановленого терміну слідувала сплата кримінального штрафу, як за заволодіння нерухомістю.

 

Щодо конкретно цього межового каменю (що показаний на відео І. Швеця), за наявними даними, його встановлено у 1810 році після розмежування вотчин, що належали представникам заможних і впливових боярських родин Бальш і Кантакузіно. Першим належали землі в селі Василівка, а другим – Розкопинці. Ці родини неодноразово судилися між собою із-за через невдоволення існуючими межами їх володінь. Черговий судовий розгляд було розпочато в 1808 році, а в 1810 році під наглядом межувальника і представника Хотинської пиркалабії були встановлені нові межові знаки – камені і стовпи.

 

Хотарні камінні знайдені також і в інших населених пунктах Сокирянщини. Зокрема, нам відомі як мінімум ще два таких існуючих до цього часу межових камені, які були встановлені між селами Ожеве і Білоусівка. Наводимо їх фото.

_____________________________________________________________

&&&

Надалі — ще одне відео від Ігоря Швеця

Про знахідку старовинного пістоля

 

Залиште свій коментар